12 листопада 1885 року в селі Рябушки на Лебединщині народився видатний український лікар-хірург (ортопед-травматолог), доктор медичних наук, професорзаслужений діяч науки УРСР (1936), засновник харківської школи ортопедів-травматологів Михайло Ситенко.
На жаль, не збереглися підтвердження багатьом біографічним фактам, не збереглася садиба родини Ситенків, померли земляки, які б могли розповісти про дитячі роки видатного медика. Однак, пам`ять про земляка зберігається. Так, Михайло народився в родині місцевого священика. Ще в дитячому віці проявилася любов його зацікавленість медициною. Великий вплив на розвиток хлопчика мав його дідусь Василь Кирилович, провінційний фельдшер, його бабуся Марія Тимофіївна – сільська акушерка та рідна тітка Анна Василівна Кемарська, яка працювала в Сумах, медичною сестрою та акушеркою.
Коли малому Михайлу виповнилося 7 років, батьки переїхали до Сум, вступає на навчання до гімназії, яку закінчує в 1904 році. Після закінчення гімназії Михайло Іванович твердо вирішив присвятити себе медицині. В 1910 році він з відзнакою закінчує медичний факультет Харківського університету і був залишений в університеті для підготовки до професорського звання.
Будучи студентом останнього курсу медичного факультету проходив практику в Лебединській лікарні під керівництвом Зільберника. Довгий час замінював лікаря.
Із 1911 року працював старшим асистентом кафедри оперативної хірургії у Харківському жіночому медичному інституті.
У 1913 році М. І. Ситенко здав докторський екзамен та готувався до написання докторської дисертації, але Перша Світова війна завадила його планам. З 1914 по 1918 роки Михайло Іванович служив у діючій армії молодшим, а потім старшим лікарем піхотного полку.
У 1918 році повернувся до Харкова, де був прийнятий на посаду прозектора кафедри операційної хірургії та топографічної анатомії медінституту. Саме тут він познайомився з директором медико-механічного інституту професором К.Ф. Вегнером, визначним спеціалістом в області травматологічної та відновлюваної хірургії. У 1921 році К. Ф. Вегнер запросив М. І. Сітенка на посаду головного лікаря інституту. З 1921 року життя М. І. Ситенка пов`язане з цим медичним закладом. Документація інституту говорить проте, що у 1924 року відкрили амбулаторію при інституті, де були налагоджені постійні консультації хворих з кваліфікованими лікарями. Михайло Іванович сам приймав участь в роботі цієї амбулаторії, де три рази на тиждень консультував хворих. Згодом, був відкритий пансіонат, куди направлялися хворі для реабілітації.
У 1930 році організував у Харкові школу – санаторій для дітей-травматиків. 20 вересня 1932 року було відкриття першого дитячого ортопедичного профілакторію, в завдання якого входило лікування дітей з захворюваннями опорно-рухової системи та контроль за захворюваністю. У 1934 році він на базі інституту заснував Дослідну станцію по працевлаштуванню інвалідів, а у Слав’янську відкрив Інститут відновлення працездатності травматиків. Вражає різнобічність талантів Михайла Івановича Ситенка, який: – невпинно пропагував ідею функціонального напрямку у лікуванні переломів кісток та довів до досконалості її практичну реалізацію з обов’язковим поверненням постраждалого до праці; – всіляко розвивав та вдосконалював систему постійного скелетного витягнення, не тільки як найбільш функціональну в умовах стаціонару, а і найбільш економічну; – ініціював в інституті розробку та широке практичне впровадження методів лікування більшості переломів в умовах поліклініки; – вивчав проблеми воєнно-польової хірургії та вніс принципові установки щодо лікування вогнепальних переломів на різних етапах евакуації поранених; – вніс вагомий вклад в розробку проблем лікування звичного вивиху плеча, вродженого вивиху стегна, патології великих суглобів, питання кісткової пластики при хибних суглобах, кісткових дефектах та ортопедичних захворюваннях у дорослих та дітей.
М. І. Ситенко — творець наукової школи, автор 64 наукових робіт, у тому числі, докторської дисертації «О свободной костной автопластике при псевдоартрозах» (1924). Доктор медичних наук (1924), професор (із 1930),член – кореспондент Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН; із 1934). Засновник і редактор журналу “Ортопедия и травматология” (1927—1941). Заслужений діяч науки УРСР (1936). Був також ініціатором, організатором і головою І Всеукраїнського з’їзду ортопедів, травматологів і працівників протезної справи (1936), який став першим з’їздом за даною спеціальністю в СРСР. Створив нові форми ортопедично-травматологічних лікувальних установ в Україні, успішно працював над проблемами вроджених деформацій опорно-рухового апарату, у галузі воєнно-польової хірургії, кісткової пластики, травматології, запропонував ≈ 20 ориґінальних хірургічних операцій при вроджених вивихах стегна, звичних вивихах плеча і псевдоартрозах, окремі з яких нині носять його ім’я. Автор ряду ортопедичних апаратів і хірургічних інструментів. За його ініціативою було створено мережу периферичних науково-опорних пунктів інституту, система ранніх профілактичних оглядів новонароджених і дітей перших місяців життя, дитячі ортопедичні та трудові профілакторії, травматологічну станцію, що стала прообразом сучасних травматологічних пунктів, центр реабілітації у м. Слов’янську для хворих із наслідками травм тощо. М. І. Ситенко був головою Українського товариства ортопедів-травматологів, Ім’я Ситенка присвоєно Українському НДІ (науково-дослідному інститутові) ортопедії і травматології у місті Харкові (1940).
На жаль, в джерелах мало відомостей про останні роки життя видатного медика. Також, нам майже нічого не відомо про особисте життя лікаря. Останні роки його життя були захмарені хворобою. Михайлу Івановичу було поставлено діагноз онкозахворювання. Помер М. І. Сітенко 13 січня 1940 року на 55 році життя, в розквіті сил та здібностей.
У листопаді 1965 року, згідно із Постановою Ради Міністрів УРСР, Лебединському медичному училищу було присвоєно ім’я професора М. І. Ситенка.
