Важко сказати, коли саме з’явилася пошта.
Потреба людства в обміні інформацією з’явилася в дуже давні часи. З появою писемності виникла можливість передавати повідомлення в письмовому вигляді. Це й стало початком поштового зв’язку. Спершу цей зв’язок був епізодичним. Коли виникли перші держави, їх правителі потребували постійного інформування про стан справ у власній країні та у сусідів, тому пошта набула більш впорядкованого характеру. У Давній Греції, Персії, Китаї, Єгипті та Римі державний поштовий зв’язок був на досить високому рівні. Письмові повідомлення пересилалися кінними та пішими гінцями за принципом естафети. Щоправда, у Давній Греції повідомлення, зазвичай, передавали кур’єри, котрі діставалися від одного
місця до іншого пішки.
Принагідно зазначимо, що соєрідним живим символом давньогрецької пошти став Філіпід, котрий, за Плутархом, з наайбільшою можливою швидкістю дістався Афін,
аби передати звістку про перемогу в битві при Марафоні. Він, нібито, встиг лише сказати: «Перемога!» – і помер від розриву серця. Відтоді, до речі, змагання з
бігу на супердовгі дистанції називаються марафонськими.
Спочатку слово posta позначало
станцію, де замінювали втомлених коней чи один кур’єр передавав естафету іншому, а сам
відпочивав. Найдавніший поштовий документ був знайдений археологами в Єгипті. Датується він 255 роком до нашої ери.
Наприклад, київській пошті — 354 роки. У березні1669 р. гетьман
Лівобережної України Дем’ян Многогрішний підписав з московитами «Глухівські договірні статті», за якими, серед іншого, в українських містах мала бути
створена пошта. Через 5 років на Подолі вже існував поштовий двір зі стайнею на 40 коней, у люду почали приймати листи, але невдовзі все занепало. Справа потроху почала відновлюватися лише в
середині XVIIІ століття: у 1765 році на Лівобережжі організовувалася Державна кінна пошта. Через 10 років потому, в Києві була заснована поштова контора, яку згодом
перетворили на губернський поштамт, що в кінцевому підсумку знову розташувався на Подолі. Під його керуванням перебували
повітові пошти. Перше міське поштове відділення почало працювати у Києві 1червня 1840 р., друге — 2 грудня 1852 р.
Така необхідна послуга має і своє свято. 9 жовтня в календарі відзначено як Всесвітній день пошти – одне зі щорічних міжнародних свят. Дата обрана не випадково: 9 жовтня 1874 р. в Берні 22 країни
утворили Генеральний поштовий союз, який поставив собі за мету розвивати
міжнародну поштову спіпрацю та покращувати поштову службу в цілому світі.
1939 року на Всесвітньому поштовому конгресі в Буенос-Айресі було запропоновано щорічно святкувати 9 жовтня як «День Всесвітнього поштового союзу». Аналогічне рішення ухвалили на XVI Конгресі Всесвітнього поштового союзу в Токіо (Японія) 1969 року. Як міжнародне свято День Всесвітнього поштового союзу вперше відзначили 1970-го. На конгресі Всесвітнього поштового союзу в Гамбурзі 1984 року назву «День Всесвітнього поштового союзу» змінили на «Всесвітній день пошти».
Нині до ВПС належить 189 країн світу. Всесвітня поштова мережа переважно складається з
державних установ. Скажімо, У Німеччині, Великій Британії діє державна
монополія на поштові послуги. Водночас, у
багатьох країнах працюють і недержавні поштові установи. Так, у США державна монополія — лише на доставку стандартних листів і
листів «першого класу».
З появою Інтернету дехто побоювався, що пошта втратить
свої позиції. Але вона залишилася багато в чому незамінною. Втім, відповідно до віянь часу та вимог користувачів, вона мусить
осучаснюватися.
А тепер – кілька цікавих фактів про пошту.
1.Найдовшого листа, надісланого поштою, написав у 1984році Елан Форман до своєї дружини Джанет. Він висловив палкі почуття листом, що складався з 1 402 344 слів. У пана Формана, щоправда, є конкурент – Мохаммед Дехкані з Ірану. На лист друга, котрий докоряв за тривале мовчання, Мохаммед написав відповідь на… 150 метрах паперу! Лист писався
протягом 13 місяців, по 4 години щодня.
2. Найкоротшими листами, вважається, обмінялися видатний французький письменник Віктор Гюго та його видавець. Зажадавши дізнатись, як відреагувало читацтво на новий роман «Упосліджені», Гюго надслав видавцеві такий текст:«?». У відповідь отримав:«!». Творцями ж лаконічного листування вважають мешканців давньої Спарти. Коли Филип, цар Македонії, став з військом під стінами міста-держави й зажадав, аби містяни відчинили ворота в обмін на життя, ті передали листа з одним-єдиним словом: «Ні!»
3.Найсмішніше з коротких листувань – між якимся читачем та Марком Твеном. Якось письменник отримав листа з єдиним словом: «Свиня!», на якого відповів трохи довшим: «Зазвичай, я отримую листи без підпису. Вчора вперше отримав підпис без листа».
4. Набільше листів надходить Папі Римському. З ним за кількістю звернень змагається лише… Санта Клаус (до речі, мало хто згадує, що він свого часу був відомим християнським святим). Пошту Санта-Клауса обробляє служба з 3 тисяч людей.
5.Найбільший штат – у пошти США. Його чисельність становить майже 900 тисяч працівників.
6.Вперше поштові скриньки з’явились у італійській Флоренції – понад 400 років тому. Щоправда, їхнє призначення було специфічним: туди вкидали анонімки на вчених, яких тоді вважали «слугами диявола».
7.У Великій Британії (може, й іще десь – наразі не відомо) поштою доправляли навіть… людей. Від 1952р. це робити заборонено. Але інших живих істот – наприклад, коня,
корову чи козу – можна в деяких краях «надіслати» й нині.
Вітаємо пошту і поштарів з професійним святом.
Без них ми – ну ніяк!