9 червня 1943 року, коли була середина тяжкої війни з фашистськими загарбниками,  у селянській родині Должикових, яка мешкала у селі Пристайлів на Сумщині, народився син Василь. Як і у більшості дітей тієї воєнної і повоєнної пори, дитинство його було не безхмарним. Але природа наділила хлопчину веселим, оптимістичним характером. До того ж він був дуже непосидючий і меткий, неперевершений вигадник та витівник. Умів дотепно „передавати” характер і звички односельців і друзів, часом наважувався „копіювати” навіть учителів. Та так вдало, смішно й весело, що на нього ніхто  навіть не ображався. І ось цей веселун та постійний порушник шкільної дисципліни вирішив стати учителем. У 1963( у Вікіпедії – 1962) році Василь закінчив Лебединське педагогічне училище і почав працювати у сільській школі с. Піски на Чернігівщині учителем  молодших класів. Але молодому чоловікові цього було замало. Його діяльна натура прагнула докласти рук ще до якоїсь справи. Юнак поїхав у Київ і вступив до інституту театрального мистецтваімені І. Карпенка-Карого. У 1970 році Василь Михайлович отримав диплом актора і почав працювати у театрі «Слово», що діяв при Спілці письменників України. Служив в армії, був заступником директора Будинку літераторів в Києві.

     У літературному доробку – переважно твори для дітей. За словами відомого дитячого письменника А.Костецького, «…вчитель і актор в одній особі неодмінно мусили дати того, кого має нині наша дитяча література, – самобутнього дитячого письменника». Але при цьому слід зауважити, що літературною творчістю Василь Довжик почав займатися давно. Ще у юності чимало друкувався у періодичних виданнях, а також мріяв стати письменником.

      Перша книжечка Василя Михайловича для малят «Хто ключик знає, той відгадає» вийшла у світ 1975 року і відразу стала широко популярною серед дітей. Це була збірочка акровіршів та загадок.  Потім були написані інші твори – «Таємниця Голубої бухти», «Чому усміхався трамвай?», «Втеча», «Перерваний урок», «Підкувати блоху».

До речі, остання книжка присвячена творчості відомого в усьому  світі віртуоза мініатюри, заслуженого майстра народної творчості України Миколи Сергійовича Сядристого. А за збірку повістей «Уперта хата» письменникові було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки (1999 р.). На дивлячись на веселий і легкий характер, твори цього письменника зовсім не легковажні. Вони сеойозні та мудрі. З глибоким знанням життя дітей, їхніх поглядів і бажань. Хоч подекуди і написані з неповторним гумором. Мабуть через це книжки В.М.Довжика із задоволенням читаються дорослими.

       Василь Довжик –поет і прозаїк, перекладач і драматург; актор театру і кіно; радіожурналіст, ведучий літературних програм Національної радіокомпанії України. У 2006 році отримав почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України». У 2013-му став лауреатом Міжнародної премії «За доброчинність» Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата» (2013), у 2016-му – премії Фонду Тараса Шевченка «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

Довжик зіграв понад 30 ролей у кіно та телефільмах, грав на сцені театрів. Як драматург –  автор лібрето до трьох опер. Переклав 20 п’єс для театру.

Написав слова для низки пісень у співробітництві з композиторами: К. Стеценком, В. Зубицьким, О. Ледньовим, О. Марцинківським, В. Степурком, Оленою Лис, Людмилою Матвійчук та іншими. Він був радіокоментатором Українського радіо (передачі «Антологія сатири і гумору», «Веселий всесвіт», «Сторінки української класики»), член Національної спілки письменників  (1980), Національної спілки театральних діячів. Лауреат Літературних премій імені: О. Копиленка, О. Вишні, В. Юхимовича, С. Олійника, М. Старицького,О.Олеся.

Мав сина Ярослава і доньку Софію.

       У березні 2022 через російське вторгнення до України він разом з дружиною і неповнолітньою донькою евакуювався за кордон в м. Брандис над Лабем (Чехія ), де й помер вранці 30 травня2022 року на 79 році життя. Він запам’ятався всім нам дуже світлою і щирою людиною, яка мала шляхетність, невичерпну силу таланту і неперевершене почуття гумору.