Свято Івана Купала має глибоке язичницьке коріння і пов’язується із літнім сонцестоянням (24 червня за старим стилем) та очищенням вогнем і водою. Пізніше, після прийняття християнства, Церква «долучила» до цього дня свято Різдва Святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. Ось так і з’явилося християнізоване дійство з подвійною назвою (Іван Купало) та відверто язичницькими обрядами: пускання вінків, стрибання через вогонь, обливання водою, спалення ляльки Купала, пошуки цвіту папороті тощо. Проте, що б там не було, стародавнє містичне свято Івана Купала є чи не найбільшим літнім святом.

      Святкування Івана Купала розпочиналося напередодні – 6 липня. Основним стрижнем, довкола якого відбувалися дійства, був купальський вогонь, як символ Сонця. Щоб підтримувати його, парубки заздалегідь заготовляли хмиз. Зладнавши сплетений із соломи, рогози чи дубців козубок, тягли його селом, і кожен господар мав подарувати «на розпал» якусь річ, що вийшла з ужитку чи пару дровин. Деінде їх годилося красти з дворів, де жили дівчата. Бувало, навіть йшли в ужиток плетені тини. Зібране відвозили на леваду, до річки чи ставка, і складали в купки. Тут власне і відбувалося дійство.

      Часто на свято Купала молодь запрошувала музикантів, що грали на народних інструментах: скрипці, цимбалах, сопілці тощо.

        Господарі на вечір обтикали хати, господарські приміщення та пасіки пучками полину чи осиковими кілочками; біля воріт і на порозі залишали сокиру чи ножа, а дівчата прив’язували до попереку зубок часнику – «щоб убезпечитись від нечистої сили». На Галичині прикрашали букетами квітів ворота.

       Напередодні свята дівчата збиралися у лісі чи на луці і потай виготовляли обрядове опудало – Марену. Ляльку в зріст людини плели із соломи і вбирали наче живу людину: одягали вишиту жіночу сорочку, підв’язували плахту та фартуха, шию прикрашали намистом, а на ноги зодягали сап’янці, а подекуди й каптур.

       На Київщині Марену готували в такий спосіб: підбирали гілляку з вишні, на якій мали бути три сучки (один для голови, а два для рук), і вбирали квітами, стрічками та намистом. Дівчинка з вінком на голові мовчки несла опудало на вигін, а решта юнок супроводжували її купальськими піснями.

На леваді дівчата насипали купу жовтого піску, вправляли в нього Марену і водили хороводи. Невдовзі,  на місце розваг приходили і хлопці. Вони тут же одбирали Марену, оточували її колом, пританцьовували та приспівували жартівливих пісень. Дівчата не гнівалися за такі витівки, запевняючи, що хлопцям дісталася найгірша лялька, а вони, мовляв, зготують для себе кращу. У деяких регіонах хлопці та дівчата брали Марену із собою в човен і плавали з нею по воді. Наостанок, Марену несли до річки й топили. Купатися із самою Мареною заборонялося, «бо вона накличе бурю».

      Такі чи подібні дійства, пов’язані з Мареною, влаштовували майже на всьому терені України, щоправда, на Полтавщині Марену називали Марою.

Парубки, у свою чергу, готували інше опудало – Купала. Це була в зріст людини лялька з соломи. Для цього тичку з перекладиною обкручували кулем, поверх зодягали штани, сорочку, бриля, до рук приправляли батога або кия, робили вуса й бороду. Нерідко, щоб опудалові надати виразніших форм, голову виліплювали з білої глини і висушували на сонці. За очі правили вуглини, а щоки розфарбовували яскравими барвниками. Купало мав стояти на пагорбові неподалік того місця, де мали відбуватися основні дійства.

      Вчинивши «самосуд» над Мареною, молодь йшла до Купала. Хлопці й дівчата бралися за руки, за сонцем водили хороводи навколо опудала. Після цього організовували ігри, які завершувалися взаємним обливанням водою. Хлопці ловили дівчат, тягли їх до води і кидали у водойму. Не відставали від хлопців і дівчата, бо «негоже на Купала сухому бути».

      Так, за забавами надходив і вечір, а отже розпочиналися і ігри біля вогнищ. Біля Купала розпалювали багаття. Це годилося зробити найшановнішому в селі юнакові. Спочатку хлопці по старшинству перестрибували купальське вогнище, а як воно трохи прищухало, то це робили й дівчата. Вважалося за честь кожному з присутніх «очиститися вогнем» – тричі перестрибнути через полум’я. Якщо парубкові вдалося стрибнути якнайвище, це віщувало гарний врожай на родинному полі, щонайспритніше – прибуде здоров’я, а якщо скочить у вогонь – протягом року трапиться нещастя, а як зачепить ногою дрова – накличе в оселю неладки. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною, то неодмінно одружаться і в злагоді проживуть свій вік. Тому, цим іграм, в яких крім молоді брали участь чоловіки та молодиці, надавалося особливого значення.

Згодом, на купальське свято сходилося все село – від дітей до літніх людей. Тут, на березі водоймища, люди веселилися, співали, танцювали, розповідали одне одному цікаві історії. Найменші ж учасники зносили до купи кропиву та перестрибували через неї, імітуючи традиційні стрибки через вогонь. У деяких селах молодиці приносили з собою наїдки (переважно вареники), а чоловіки й парубки – напої. Розділившись на гурти, простеляли скатертину й частувалися.

     Коли геть темніло, хлопці підпалювали опудало Купала, а дівчата пускали на воду заготовлені віночки. При цьому, юнки запалювали прилаштовані зверху свічечки і спрямовували вінки за течією.  В пусканні віночків на воду хлопці участі не брали, а на відстані спостерігали за дійством. Деякі юнаки намагалися забрати віночки собі на пам’ять, коли вони пристануть до берега. Таких щасливців називали «переємцями».

      Непомітно надходила північ. Залишки від вогню заливали водою, а вугілля і попіл розмітали навсібіч, «бо то є чарівні амулети»; якщо упирі, відьми чи вовкулаки скористаються ними, то неодмінно заподіють людям якусь шкоду. Дехто навіть брав попіл у вузлик із собою, щоб по дорозі додому не наздогнали відьми, які в цю ніч сходяться на свій шабаш. При цьому не годилося «оглядатися й думати про хвостатих нечестивців». Прийшовши додому, цей попіл закопували біля воріт, «щоб жодна відьма не могла зайти до двору».

    Поступово згасали вогні, зникали з овиду пущені на воду віночки, а люди розходилися по хатах. Наставала глибока та містична купальська ніч…