Земська медицина, зробила в свій час величезний внесок в охорону здоров’я – вона сприяла зниженню дитячої смертності, подоланню інфекційних хвороб, підвищенню санітарної грамотності населення.
Серед земських лікарів Сумщини особливе місце займає Констянтин Олександрович Зільберник (1853-1920) – який своєю самовідданою працею заслужив загальне визнання, як організатор охорони здоров’я, творець хірургічної справив в Лебединському повіті. Прибувши по запрошенню земства в 1878 р. в Лебедин після закінчення медичного факультету Харківського університету, 25 – річний молодий лікар зайняв посаду лікаря 1 – ї лікарняної дільниці.
На той час, повітова лікарня була розташована у приватному будинку, абсолютно не пристосованому для цих цілей. В повіті на той час не було сільських дільничних лікарень та амбулаторій, практикувалася малоефективна роз’їзна система надання лікарняної допомоги населенню. Слід зазначити, що повіт в ті часи займав більшу площу, ніж нинішня територіальна громада і був значно більший за населенням – у 80 – х роках ХІХ ст. населення повіту складало близько 200 тис. чол., а в 1916 році в повіті проживало вже 244, 8 тисяч чоловік.
В повіті була важка епідемічна ситуація, пов’язана зі спалахом епідемії холери в 1871 році, коли цією важкою хворобою захворіло 1502 мешканці, з яких 156 померли. І хвороба, в тих умовах, могла повернутися в будь який момент. В 1878 році в повіті було зареєстровано 3494 випадки захворювання на дифтерію, з яких 1713 (49 %) закінчилося смертю хворих.
Високою була захворюваність іншими інфекційними хворобами. Населенню не надавалася хірургічна допомога. Не зважаючи на ситуацію Константян Олександрович енергійно приступив до роботи і доволі швидко здобув велику шану і авторитет серед населення, як кваліфікований спеціаліст який щиро турбується про здоров’я мешканців громади. Енергійно взявшись до справи молодий лікар зміг досягти значного розширення мережі лікарняних закладів у повіті, домігся зміцнення їх матеріально – технічної бази, укомплектованості кваліфікованими медичними кадрами.Середня чисельність населення у сільській лікарняній дільниці Лебединського повіту в 1910 році складала 16,6 тисяч, для порівняння в той самий час в Сумському повіті – 29,6, в середньому по Харківській губернії – 24, 3 тисячі мешканців.Значно зростає кількість хворих які отримали лікарняну допомогу: з 16% відносно всієї кількості у 1903 р.,до 29,4 % у 1910 р. та до 36,6% в 1916 р.В результаті проведеної роботи повітова лікарняна рада в 1909 році відмітила що «повіт ніякими відділеннями губернської лікарні, за винятком психіатричного, не користується у зв’язку з тим, що в достатній кількості і правильно організована лікарняна допомога в місцевих лікарняних закладах». Було гарно організоване надання хірургічної допомоги не лише в повітовій, але і у більшості сільських дільничних лікарень особливо в Василівській, Терновській, Ольшанскій, Штепівській. Кількість операцій в повітовій лікарні поступово збільшувалося з 758операцій у 1906 році, до 962операцій у 1908, і до1095 операцій на рік у 1914 році.Спочатку надавати хірургічну допомогу було досить важко. На заваді стояли кілька факторів – непристосованість будівлі лікарні, відсутність хірургічних ліжок, перевантаженість лікаря поточними справами. Завдяки ініціативі та активній організаторській робот Констянтина Олександровича було збудовано кілька лікарень, втому числі хірургічний корпус повітової лікарні, який був зданий в експлуатацію рівно 120 років тому в 1903 році і працює до нашого часу. Цей корпус є першим на Сумщині спеціальним хірургічним стаціонаром з операційно – перев’язочним блоком. Багато зусиль доклав Констянтин Олександрович для організації санітарно – бактеріологічної станції яка через деякий час після організації в 1911р. почала обслуговувати ще кілька повітів крім Лебединського – Сумський і Богодухівський. В 1912 році в лікарні був організований рентгенологічний кабінет. В лікарні в цей період були створені (крім терапевтичного та хірургічного) дитяче, інфекційне та родильне відділення. В 1914 році за рахунок земства в лікарню було придбано комплект хірургічних інструментів.
В 1900 р. в селах Лебединського повіту вперше були організовані ясла – садочки. Через 3 роки в повіті їх було вже 11 з 38 ясел, які були у всіх інших повітах Харківської губернії.
Повітові земські збори неодноразово відзначали «зразковий порядок і чистоту» в лікарні, за що лікарю К.О. Зільбернику систематично виносилися подяки.
Велику увагу надавав Констянтин Олександрович підвищенню кваліфікації медичних кадрів. Постійно навчався сам і цього вимагав від інших. В 1886 році земські збори надали кошти на закордонне наукове відрядження терміном на 9 місяців. В Парижі він пройшов курси удосконалення по хірургії, ознайомився з організацією хірургічного лікування, надання медичної допомоги. В наступні роки він неодноразово отримував закордонні наукові відрядження.
В повіті починаючи з 1889 року щороку на курси підвищення кваліфікації тривалістю 3 – 4 місяці направляли по 2, а з 1910 року по 3 лікарі. Лікарі повинні були проходити навчання на курсах один раз на 4 роки.
У 1913 р. із нагоди 35-річчя діяльності К. О. Зільберника Лебединська міська дума за «видатну працю на користь населення високоталановитого і гуманного лікаря» уперше за історію Лебедина присвоїла йому звання «Почесного громадянина міста Лебедина», а в хірургічному відділенні Лебединської повітової земської лікарні встановлено його портрет пензля харківського художника І. М. Святенка, який дбайливо зберегли до сьогодні лікарі хірургічного відділення.
У період І Світової війни він брав активну участь в організації та забезпеченні роботи шпиталів Червоного Хреста. У 1918 р. Лебединський повітовий з’їзд земських службовців за рахунок внесків, які відраховувалися від їхніх зарплат, заснував стипендію ім. К. О. Зільберника у Лебединській жіночій гімназії. У тому ж 1918 р. Зільберник був почесним членом Лебединського культурно-просвітницького товариства любителів красних мистецтв і Спілки земських службовців.
Епідемія висипного тифу, яка лютувала у 1920 р. не обминула й м. Лебедин. К. О. Зільберник не шкодував сил у боротьбі із цією небезпечною хворобою і на жаль не вберігся.
24 травня 1920 р. Лікаря не стало. У м. Лебедині із цього приводу був оголошений загальноміський траур, який перетворився на повітовий. Виконком Лебединського повітової ради ухвалила надати ім’я лікаря 1-й Радянській лікарні м. Лебедина і визначив довічну пенсію непрацездатним членам його сім’ї. Хоронили улюбленого і самовідданого лікаря всією громадою.
За клопотанням медпрацівників і громадськості району із 2-ї половини 1970-х років ім’я лікаря носить Лебединська центральна районна лікарня.
В наш час про скромного лікаря-трудівника нагадує вулицяназвана його іменем, меморіальна дошка встановленау 1978 році на будівлі хірургічного корпусу Лебединської ЦРЛ, експозиція у Лебединському міському краєзнавчому музеї.
