Халенко Василь Іванович народився 99 років тому, 10 вересня 1924 року, у селі Колотилівка Ракитянського (нині Красноярузького) району Бєлгородської області (росія), район розташований на історичних україномовних землях Східної Слобожанщини. Закінчив 7 класів, після звільнення району в 1943 році, у віці 19 років потрапив на фронт.

      На фронті Василь Халенко проявив себе мужнім, холоднокровним винахідливим бійцем, неодноразово створював необхідні передумови для успішного просування батальйону.

     Особливі героїзм і відвагу проявив Василь Іванович при прориві укріплень ворожої оборони поблизу села Русалівка Вінницької області 3 березня 1944 року. У цих боях Василь Халенко першим кинувся в атаку, ввірвався в фашистські траншеї і знищив 8 гітлерівців. У боях за місто Гайсин Вінницької області рядовий Халенко придушив  кілька вогневих точок ворога, одним із перших ввірвався в місто. При форсуванні річки Південний Буг у числі перших переправився через неї і на вузькому плацдармі прикривав переправу підрозділів батальйону.

    30 березня 1944 року знову відзначився, але вже при форсуванні річки Прут у районі села Перерита Бричанського району (Молдова). Тільки-но був даний наказ про форсування річки, Василь Халенко зі своєю зброєю в числі перших кинувся в неї, за декілька хвилин подолав холодну, зі стрімкою течією річку, подаючи приклад іншим бійцям. Бойовий наказ командира був успішно виконаний.

     За мужність і героїзм проявлені у боротьбі з ворогом Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року Халенко Василь Іванович був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка», під час війни був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеню, медалями. Після демобілізації у 1946 році з збройних сил повернувся в рідне село, згодом переїхав у місто Суми.

     Останні місяці свого життя, як не сумно про це говорити, Василь  Халенко провів у стінах Лебединського психо­неврологічного інтернату. Його привезли сюди наприкінці 2001 року. Як Героя Радянського Союзу, як поважну і шановану людину, за наказом директора інтернату Іллі Йосиповича Тищенка, його поселили, в окрему кімнату, створили всі умови для побуту і проживання. Немолодий, слабкий здоров’ям, через два з половиною місяці, 21 січня 2002 року, Герой помер. Поховали його на Покрівському кладовищі міста Лебедина. На могилі, за допомогою міської ради, встановили скромний пам’ятник.