Плетньов Дмитро Дмитрович  народився 25.ХІ (07.ХІІ).1871 або 1872 в с. Московський Бобрик Лебединського повіту Харківської губернії  — український, російський і радянський науковий діяч і публіцист, професійний лікар-терапевт, один із засновників російської дореволюційної кардіології, доктор медичних (1906) і біологічних наук, професор (1911), Заслужений діяч науки РСФРР (1932). Походив із дворян.  Після закінчення із золотою медаллю Харківської гімназії № 1 (1890) вступив на медичний факультет Харківського університету, звідти перевівся до Московського університету і з відзнакою закінчив навчання у 1895 році Зарахований позаштатним ординатором Ново-Катерининської лікарні (1896); працював під керівництвом О. О. Остроумова, К. М. Павлинова, В. Д. Шервинского, Л. Ю. Голубініна і О. Б. Фохта. У 1902 році продовжував експериментальні дослідження за кордоном. Працював у Віденському університеті. Захистив дисертацію «Експериментальні дослідження із питання про походження аритмії» (1906) на ступінь доктора медицини і був обраний приват-доцентом терапевтичної клініки Московського університету (1907), у 1907–1908 рр. удосконалював освіту за кордоном, відвідував клініки і лабораторії. У 1911 році у складі групи професорів звільнився з університету. Після звільнення працював професором кафедри терапії Московських вищих жіночих курсів. Був членом російської думської (була своя фракція у Державній думі російської імперії) партії Конституційних демократів (скорочено – Кадети). У 1916 році очолював оргкомітет І з’їзду рентгенологів і радіологів Росії. У березні 1917 року повернувся у Московський університет на посаду професора і директора факультетської терапевтичної клініки. Брав участь в організації Московського клінічного інституту. У 1920 році — організатор і головний редактор журналу «Клиническая медицина». Директор госпітальної терапевтичної клініки 1-го МДУ (1924—1929). Авторитет ученого був визнаний включенням його до складу редколегії спільного «Русско-немецкого медицинского журнала» (1925—1928). У 1929 році  Плетньова було звільнено з університету. Із 1929 року завідував терапевтичною клінікою московського обласного клінічного інституту. Організував і очолив кафедру терапії № 2 Центрального інституту удосконалення лікарів (1930—1937) та НДІ функціональної діагностики і експериментальної терапії (1932—1937). Плетньов — автор понад 100 наукових праць із різних проблем терапії (внутрішньої медицини), кардіології, клініки інфекційних хвороб, курортології, рентгенології, біохімії, історії медицини та ін. Він нерідко відвідував Європу, проводячи наукові дослідження у кращих клініках Німеччини, Швейцарії та Франції. За досягнення у галузі аритмології, ревматології та вивчення сепсису Плетньов був обраний почесним членом Об’єднаного товариства терапевтів і педіатрів Берліна і — пізніше — почесним членом Мюнхенського терапевтичного товариства (1934).

       Згодом ці факти «спритно» використовували слідчі НКВД, які допитували Плетньова у справі «садистів у білих халатах». На початку 1930-х років Плетньову було присвоєно звання Заслуженого діяча науки РСФРР, «Ударника фронту охорони здоров’я». Він, також, обирався головою Московського терапевтичного товариства, членом учених рад Наркоматів охорони здоров’я РСФРР, УСРР і БСРР. 

     У червні 1937 року у центральній газеті «Правда» була опублікована наклепницька стаття про Д. Д. Плетньова «Професор-насильник, садист», після чого він був поміщений у внутрішню в’язницю Луб’янки і засуджений до 2-х років позбавлення волі умовно за сфабрикованою НКВД справою про знущання над пацієнткою. У грудні 1937 року  Плетньов був удруге заарештований за новою сфабрикованою справою антирадянського право-троцькістського  (бухарінського)  блоку, звинувачувався у вбивствах В. В. Куйбишева і М. Ґорького. Д. Д. Плетньов, учений зі світовим ім’ям, ні в чому невинний 66-річний чоловік, був підданий тортурам і витонченим знущанням, доведений до паралічу половини тіла і зізнався у причетності до вбивства Максима Ґорького. У 1938 році  він виступав у якості обвинуваченого на ІІІ Московському процесі. Плетньов став одним із 3-х підсудних на процесі, яким у той рік удалося уникнути розстрілу (решта 18 підсудних були розстріляні). У березні 1938 року він був засуджений на 25 років тюремного ув’язнення із конфіскацією майна і позбавленням політичних прав на 5 років. Розстріляний без суду і слідства у зв’язку з наближенням фронту11 вересня1941 р. за окремим списком НКВС СРСР в Орловській в’язниці (у Медведівському лісі, неподалік від м. Орла, росія)  у числі 157 ув’язнених . 

      Д. Д. Плетньов, якого звинувачували у гучній справі «антирадянського троцькістського блоку» у 1938 році  як одного із «садистів у білих халатах», був реабілітований одним із останніх. У 1985 році Верховний Суд СРСР припинив кримінальну справу Д. Д. Плетньова і повністю реабілітував його (05.04.1985).