Зінич Михайло Федорович народився 17 вересня 1918 року в місті Лебедин Харківської губернії у сім’ї селян-бідняків. Батьки — Зінич Федір Євграфович і Зінич Параска Олексіївна, і до революції 1917 року і після неї, практично все своє свідоме життя займались сільським господарством. Це були добрі, чесні, принципові, трудолюбиві люди, які завжди готові були прийти на допомогу, прагнули кращого життя, багато працювали.
Михайло Федорович закінчив Лебединську середню школу № 1 у 1936 році і відразу почав працювати: спочатку — начальником піонерського табору, потім — вихователем у дитячому будинку, а в листопаді 1936 року був переведений у Лебединську середню школу № 4 вчителем історії і старшим піонервожатим. Одночасно навчався на заочному відділенні Харківського педагогічного інституту. У вересні 1937 р. був обраний секретарем районного комітету Союзу вчителів, одночасно викладав історію у неповній школі № 7. З жовтня 1938 року до серпня 1946 року Михайло Федорович перебував в лавах Червоної армії. У червні 1941 року Михайло Зінич в складі 83-го полку НКВС вступив в бій з нацистами, а вже у вересні був призначений командиром взводу автоматників. Слід зазначити , що з чотирьох братів і сестер Михайла Зінича двоє боронили наш край в роки ІІ світової війни: брат Олександр був відважним розвідником (не повернувся з чергового завдання, до перемоги не дожив); сестра Поліна після закінчення медичних курсів пішла на фронт медсестрою, сам Михайло з перших днів на фронті. За відвагу і мужність всі діти подружжя (учасники війни) нагороджені орденами і медалями.
У лютому 1942 р. Михайло Федорович був тяжко поранений у боях за ленінград. По закінченню лікування в шпиталі, його направили для подальшого проходження служби в м. Вольськ Саратовської області, де він працював інструктором відділу інспектування військової підготовки, інспектором міського військового комісаріату.
У Вольську Михайло Федорович познайомився з своєю майбутньою дружиною Бровкіною Надією Прокопівною, яка стала єдиним коханням, супутницею і вірним другом на все життя. А для Лебединщини Зінич Надія Прокопівна не одне десятиріччя була уособленням законності і порядку. (Вона була єдиною в Сумській області жінкою – прокурором району).У березні 1948 року Михайло Федорович уже з сім’єю повертається в Лебедин. Невдовзі він закінчує Сумський педагогічний інститут, очолює Лебединську семирічну школу №7, з 1954 року – Лебединську середню школу №3.
Михайло Федорович – наполеглива людина. Коли у місті виникла необхідність у новій школі, Зінич М.Ф. береться за цю справу. Особисто контролює процес будівництва. Будується нова сучасна школа №6,
яка відкриває свої двері для школярів у 1965 році. З цього часу і до 1980 року Зінич М.Ф. – незмінний директор навчального закладу і одночасно викладач історії та суспільствознавства. У районі, серед учительства, побутував навіть такий вислів: «Школа Зінича». Поняття в нього вкладалось досить широке: високий професіоналізм педагогів, невтомна праця кожного над собою та роль, яка надається методичним об’єднанням. І, звичайно ж, власний приклад директора, який невпинно задає руху всьому шкільному механізму.Все те краще, що запроваджувалося в школах району – кабінетна система навчання, кінотеатр, кімнати праці для початкових класів – усе це проходило «місцеву апробацію» саме у «Школі Зінича». За його ініціативи була створена кімната Бойової слави, де проводились різноманітні збори, зустрічі з цікавими людьми. Були посаджені шкільний сад, березові алеї, ялини.«Сама атмосфера, що панувала в школі, допомагала кожному – й учневі, й педагогові-розкривати в собі все нові й нові здібності», – згадують вчителі. Повсюди в школі був порядок, все сяяло чистотою.
Головним підсумком роботи на чолі школи директор вважав створення хорошого, дієздатного вчительського колективу. Зінич М.Ф. був учасником Всесоюзного з’їзду вчителів. Тривалий час очолював районний комітет профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових установ. Завжди принциповий і врівноважений, говорив неголосно, незалежно від ситуації. За високу професійну майстерність та активну участь у громадському житті у 1967р.Михайлу Федоровичу Зіничу було присвоєно високе педагогічне звання «Заслужений вчитедь Української РСР» з врученням нагрудного знаку і посвідчення. У 1980 році Зінич М.Ф. виходить на пенсію, однак продовжує передавати досвід новому поколінню вчителів, викладає основи держави і права в Лебединському педагогічному училищі ім. А.С.Макаренка.
8 жовтня 1984 року, на 66 році життя Зінича Михайла Федоровича не стало, але пам’ять про цю чудову людину залишилася в серцях його близьких, учнів, колег, знайомих.