Гринько Григорій Федорович народився 133 роки тому 18 (30) листопада 1890 року в родині службовця в селі Штепівка (Лебединський повіт Харківської губернії). У 1900 році Григорій Гринько закінчив Лебединську початкову школу, а у 1909 році — 2-у Харківську гімназію.
Після гімназії вступив на історико – філологічний факультет московського (1909—1912), потім Харківського університетів (1912—1913), але жоден університет не закінчив – був виключений за участь у студентських заворушеннях.
З жовтня 1913 року перебуває на військовій службі в російській імператорській армії, спочатку як рядовий Катеринославського гренадерського полку в москві, потім – з серпня 1914 року на фронтах першої світової війни.
Після лютневої революції 1917 року вступив до Української партії соціалістів – революціонерів, належав до її лівого крила.
У січні — липні 1919 року був заступником завідувача комітету народної освіти в місті Харкові.
З липня по вересень 1919 року — член колегії Народного комісаріату освіти УСРР.

З 16 лютого 1920 року по 20 вересня 1922 року Григорій Гринько очолював Народний комісаріат освіти УСРР.
У 1923 році за редакцією Гринька виходив журнал «Червоний шлях».
З липня 1925 по грудень 1926 року — голова Державної планової комісії УСРР та заступник голови Ради народних комісарів УСРР.
З грудня 1926 по грудень 1929 року — заступник голови Державної планової комісії СРСР у москві.
З 18 жовтня 1930 по 13 серпня 1937 рокузаймав посаду народного комісара фінансів СРСР.
У 1933 році під час чергової партійної «чистки» партійна комісія у москві, дала наступну політичну характеристику наркому фінансів СРСР: «народився у 1890 році, член ВКП(б) з 1920 року п/б (партійний білет) № 0049650, соціальне становище – службовець, освіта вища, виходець з дрібнобуржуазної сім’ї, професія – учитель. Штабс-капітан старої армії. Активний оборонець періоду імперіалістичної війни (тобто виступав за продовження війни до «переможного кінця» – авт.), націоналіст. Жовтневої революції не сприйняв (заява Гринька). Боротьбист до 1920 року, а відтоді член ВКП(б)».
Наприкінці 30-х років кар’єра Григорія Федоровича Гринька несподівано обірвалася – 17 серпня 1937 року (під час «Великого терору») Григорія Гринька заарештували у справі так званого «антирадянського правотроцькистського блоку», за тодішньою традицією йому серед інших звинувачень інкримінували шпигунство та заколот з метою вбивства Сталіна. В ході слідства під тортурами обмовив себе. На показовому судилищі був засуджений до страти як «фашистський шпигун» і на 48 році життя, 15 березня 1938 року розстріляний.
15 липня 1959 року реабілітований за відсутністю складу злочину.