Люди споконвіків шанували та цінували хустку, наділяли її магічними властивостями, використовували в обрядах, у побуті, для радісних та сумних подій. Хустка вважалася особливим сакральним предметом та реліквією, яку передавали з покоління в покоління.
Її використовували, коли народжувалася дитина, а потім на хрестинах. Матері обов’язково перев’язували хустками синів, коли проводили в армію. Адже вірили, що вона берегтиме від усіх негараздів. На сватання дівчата виносили судженим хустки на знак згоди. Це означало, що дівчина виходить заміж по любові. За часів козаччини в українців існував ще один красивий звичай: кожна дівчина дарувала своєму нареченому вишиту хустку, як символ вірного кохання.
      Люди здавна вірили, що хустка має магічні властивості та слугує оберегом.
Тому, вона була і досі є важливим атрибутом на весільних обрядах. Й донині збереглась традиція три рази покривати наречену, що означає її перехід у статус заміжньої жінки.
       Також, у давні часи існував звичай на весілля молоді хустинками покривали руки. Вони не віталися відкритими руками, щоб ніяке зло не торкалося їхньої сім’ї. Ці хустинки в кінці весілля зав’язувалися одна з одною та з весільним одягом і зберігалося, як оберіг сім’ї.
      Як бачимо, український народ споконвіків шанував та цінував хустину. За багато років в українській історії назбиралася численна кількість переповідок про хустку та її роль у житті людей. І сьогодні вкрай важливо відроджувати ці традиції та звичаї, переповідати ці красиві історії про вірне кохання та берегти цю спадщину.

  Тож, якими ж були хустки в давнину?

       Хустка для українок – це не просто головний убір, це річ символічна, знакова і є нашою культурною спадщиною. Хустка об’єднувала жіночі покоління та передавалася як родинна цінність від матері до доньки. Поширена думка, що хустки носили лише заміжні жінки. Саме час спростувати цей міф.

      Насправді,  хустка не була ознакою винятково жінок у шлюбі. Її носили, також,  незаміжні дівчата. Відмінність полягала у способі носіння. Зазвичай жінки пов’язували хустки поверх очіпка (жінка, що була у шлюбі, знімала очіпок лише перед сном), а дівчата — без нього. Жінки намагалися повністю сховати волосся, натомість дівчата його показували. Часто дівчата оздоблювали хустки на голові квітами, які могли сплітати у вінок.

     Пов’язували хустки різними способами – їх можна побачити на старих світлинах та малюнках.

Варіанти носіння головних уборів — наміток, очіпків та хусток — показані у праці «Український народ в його минулому та теперішньому». Це перша енциклопедія українознавства, що вийшла 1916 року з ініціативи Михайла Грушевського.

      Про українські хустки також писав фольклорист та етнограф Василь Милорадович. У розвідці «Життя-буття лубенського селянина» він детально охарактеризував дівочі головні убори, зазначаючи, що дівчата як влітку, так і взимку пов’язували голову чорною з кольоровими смужками хусткою.

Василь Милорадович писав і про пропорції хусток-пов’язок. Відмінності полягали у висоті та ширині. У Вовчанській волості (Полтавська область) дівчата носили широкі, низькі пов’язки, насунуті на лоб. Їх називали «солотовки». Нижчі та ширші пов’язки, які нагадують чалму, носили у селі Крутий Берег (Полтавська область).

      На самому півдні, у степовій Лубенщині, дівчата часто голови нічим не пов’язували, а запинали хусткою.

Вибір хустки залежав від пори року, певного приводу та вподобань. Жінки були прагматичними та дбали про своє здоров’я. Наречена могла спокійно вдягнути вінок на хустку, якщо весілля справляли взимку. На Великдень та Різдво носили яскраві хустки, у будні дні — стримані. Молодих дівчат вабили білі хустки, а також хустки з орнаментами та цікавим поєднанням кольорів. Старші жінки обирали більш прості моделі, зазвичай у темній кольоровій гаммі. Вдови носили виключно чорні хустки.

Хустка могла багато розповісти про матеріальний стан сім’ї. Вона вважалася доволі дорогою річчю: ще століття тому святкова хустка коштувала не менше, ніж половина місячного прибутку господаря середнього класу. За польської влади на Західній Україні чоловік повинен був десять днів працювати, аби купити своїй дружині хустку.

Хустку носили жінки в усіх регіонах нинішньої України, але мали свої «місцеві» способи пов’язування. У північних районах хустку зав’язували під підборіддям, а кінці — на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці. На Середньому Подніпров’ї  хустку драпірували в особливий спосіб довкруги голови, але так, щоб залишити відкритим денце очіпка.

        Найчастіше хустки вишивалися шовком. Основні кольори ниток — червоний, синій, зелений, жовтий та рожевий. Цікаво, що хустки лише з синіх та жовтих ниток ніколи не вишивали, а обов’язково додавали червоний або інший колір. Орнамент був переважно геометричний.

У XVIII столітті, увійшов у моду рослинний орнамент: квіти троянд, васильків, гвоздик. Іноді можна було зустріти зображення птахів.

Українська хустка пов’язана з безліччю звичаїв та обрядів. Хустка вважалася оберегом – захищала волосся жінки від навороту та злого ока. Власноруч вишитою хусткою дівчина перев’язувала хлопця, що йшов до війська, щоб легким був його шлях і швидшою дорога додому. Якщо козак гинув, то саме цією вишитою хусткою під час поховання йому прикривали очі, «щоб орел очей не виймав».

     Хустку використовували під час заручин. Дівчина затикала її за пояс на знак згоди вийти заміж. Також нею перев’язували нареченого та сватів. Молодих вводили до хати та заводили за святковий стіл, використовуючи білу хустку – тоді сімейне життя буде світлим.

      Під час весілля хустка також мала свою роль. Її вносили на короваї. Наречена тричі відкидала хустку аж до порогу, демонструючи, що дівування їй важливіше. Потім молодій вдягали хустку на голову. Іноді зверху одягали й шапку нареченого.

      У давнину існував вислів «засвітити волосся». Він означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це був тяжкий гріх.

Хустка були обов’язковим предметом гардеробу українок до початку XX столітя. Пізніше вона вийшла з моди. Можливо, через те, що вийшов з ужитку очіпок, а разом з ним і потреба вив’язувати хустку поверх нього.

Сьогодні хустки знову повертаються в моду. З квітковими орнаментами, полотнами відомих художників чи національною символікою — бренди виготовляють аксесуари на всі смаки. Тепер їх носять не лише на голові, а й замість браслету, топу чи пов’язану на шиї чи сумці. Вкотре українська традиція стала світовим трендом.

Цікаві факти про українську хустку

• Хустка завжди вважалась оберегом. Якщо хлопець збирався в далеку дорогу, дівчина давала йому свою хустку на знак того, що чекатиме його.

• Якщо в сім’ї хворіло немовля, його сповивали в мамину хустку. Якщо думали, що дитину зурочили, її обличчя витирали сподом спідниці або виворотною стороною ношеної хустки. За традицією, це мало оберігати малюка від хвороб, злих думок і очей.

• Після того як дівчина вийшла заміж, їй було заборонено з’являтися на людях із непокритою головою, а, тим більше, з розпущеним волоссям. У народі це називали «засвітити волосся». За народними уявленнями, така жінка викликала хвороби, неврожай та пошесті. В Україні жінкам досі не можна входити до церкви з непокритою головою.

• Значну роль відігравала хустка під час весілля. Якщо хлопець мав серйозні наміри щодо дівчини (одружитися з нею), він дарував їй дорогий подарунок – чоботи, намисто або хустку. Потім нею «покриватимуть» молоду на весіллі.

• Покривання голови молодої – настільки ж важливий ритуал, як і розплітання коси. Весільний коровай дружби також обов’язково несли на хустці, а його шматочки роздавали гостям за допомогою маленьких хусточок – не «голими» руками.

• Хустка була «індикатором» соціального статусу жінки. Незаміжні дівчата зазвичай носили вінки або стрічки у волоссі, тож їм було необов’язково покривати голову. Якщо ж вони одягали хустку, то зав’язували її вінкоподібно. Після весілля дівчина обов’язково починала покривати голову.

• Також хустка позначала рівень достатку сім’ї. Її тканина та оздоблення свідчили про те, наскільки заможного чоловіка або придане мала жінка. Забезпечені панянки носили хустки з натуральної вовни або шовку.

• Залежно від регіону, жінки використовували різні способи зав’язувати хустки. Наприклад, на Півночі її в’язали під підборіддям, а кінці зав’язували на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці. На території Середнього Подніпров’я хустку драпірували довкола голови, але так, щоб залишити відкритим денце очіпка.

• Хустки бували фабричними та домотканими. Як правило, їх виготовляли власноруч або купували в жінок, які вміли це робити. На верстатах ткали однотонний квадратний відрізок тканини і нав’язували на ньому тороки. Інколи кінці хусток вишивали однотонними або різнокольоровими нитками – їх залишали на свята або для урочистих подій.