11 квітня в усьому світі вшановують пам’ятну дату — Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів (International Day of Fascist Concentration Camps Prisoners Liberation). Вона встановлена в пам’ять про повстання в’язнів концтабору Бухенвальд, яке відбулося 11 квітня 1945 року. Щорічно в цей день Україна разом з усім світом вклоняється людям, які пройшли крізь жахіття фашистських катівень.
Широкого розповсюдження концтабори (місця ув’язнення великих мас людей, поміщених туди за політичними, соціальними, расовими, релігійними та іншими ознаками) набули у роки Другої світової війни: були розташовані як у самій Німеччині, так і на окупованих нею територіях.
1933 року в Дахау почав діяти перший концентраційний табір у нацистській Німеччині, після чого фашисти створили величезну мережу цих таборів, перетворених на місця організованого систематичного вбивства мільйонів людей. Одним з найбільших нацистських концентраційних таборів був Бухенвальд, що почав функціонувати біля німецького міста Веймар 1937 року. До 1945 року він мав 66 філій та зовнішніх робочих команд, і там було знищено понад 56 тисяч людей 18 національностей.
Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло понад 14 тисяч концтаборів, гетто та в’язниць, де жорстоко вбивали, ґвалтували, катували людей, а також, експлуатували працю ув’язнених. За визнанням самих есесівців, в’язень, тривалість життя якого в таборі складала менше року, приносив нацистам майже півтори тисячі рейхсмарок чистого прибутку.
Нацизм був єдиною у світі системою, яка поставила знищення цілих народів на потік. Усього нацисти збудували понад 14 тисяч концтаборів. На територіях, підконтрольних гітлерівцям, у концтаборах, таборах смерті, в’язницях перебувало понад 20 млн. чол. із 30 країн світу. 12 млн. не дожили до звільнення. Серед загиблих – 5 млн. громадян колишнього радянського союзу, а також, 6 млн. євреїв з різних країн.
Нацисти, всупереч нормам Женевської конвенції 1929 року, відразу провели чітке розмежування між полоненими з країн Західної та Східної Європи. Якщо на Заході діяли переважно трудові концтабори, де працю ув’язнених використовували німецькі промисловці, то в Східній Європі, зокрема на території Польщі, розташовувалися переважно табори смерті.
Убивство людей у таборах смерті поставили на потік. Були табори, призначені для масових убивств євреїв і циган: Хелмно, Треблінка, Белжець, Собібор. Майданек і Освенцим були найбільшими концтаборами на території окупованої Польщі. У Німеччині такими таборами смерті були Бухенвальд, Дахау і Равенсбрюк (перший жіночий концентраційний табір). Для вбивств німці застосовували спочатку розстріли, пізніше – газові камери. Трупи спалювали у крематоріях.
Наприкінці ІІ світової війни нацисти докладали великих зусиль для приховування своїх злочинів. Табори руйнували, а трупи вбитих, які спочатку закопували у ровах, змушували викопувати ув’язнених. Їх намагалися масово спалювати в печах крематоріїв, на гігантських вогнищах, але це вдавалося не завжди. Тому, німці почали масово переводити ув’язнених з таборів – здебільшого пішки. Ці переходи отримали назву «марші смерті». Найбільші «марші смерті» пройшли взимку 1944-1945 років, коли почалося визволення Польщі. Усього відомо близько 50 таких маршів. Найбільші – з Освенцима, Дахау та Бухенвальду. Нацисти вбивали ув’язнених великими групами до, під час і після маршів.
На Нюрнберзькому процесі 1946 року міжнародний суд визнав, що ув’язнення в неволю мирних громадян іноземних держав, так само як і використання у примусовому порядку їхньої праці на користь Німеччини, не лише воєнний злочин – це злочин проти людства.
Уклонімося мужності та світлій пам’яті людей, чиї життя несправедливо обірвалися за колючим дротом концтабору. Наш праведний обов’язок – пам’ятати про борців антифашистського опору задля збереження історичної пам’яті про трагічні події Другої світової війни, що забрала життя мільйонів людей, загиблих у нацистських концтаборах.
Історія тяжіє до повторів, тому людство не має права забувати її страшні сторінки…