Хліб – один з найпопулярніших продуктів у світі, без якого не обходиться жоден день нашого життя. Сьогодні, як і в усі часи, в будь-якій країні світу він користується незмінною любов’ю. Тому не дивно, що у нього є і своє свято – Всесвітній день хліба, яке відзначається щорічно 16 жовтня.

     Історія хліба налічує кілька тисячоліть. Згідно з науковими дослідженнями, перші хлібні вироби виникли близько 8 тисяч років тому. Зовні вони виглядали як коржі, готувалися з крупи і води та випікалися на розпеченому камінні. А ще вважається, що перший дріжджовий хліб навчилися робити в Єгипті. Причому в старовину білий хліб вживали в основному багатії, а чорний та сірий (через колір) хліб вважався їжею бідноти. Лише в 20 столітті, люди дізнались про користь та поживність житнього та зернового хліба, і він став користуватися більшою популярністю.

     Ще за часів наших предків поважливо та з шаною ставились до людей, причетних до вирощування хліба та всіх занять, пов’язаних з ним. Адже не було нічого важливішого в житті людини, ніж хліб, що займав чи не найголовніше місце в культурі, обрядах та релігії. Слов’яни, настільки звиклі до того, що він завжди є на столі та є символом достатку й життя, у роки неврожаю хліба відчували голод та потерпали, хоча в лісах їжі – дичини, риби, ягід та коренів – було вдосталь. За переказами багатьох народів світу найпершим орачем був сам Господь Бог. Це можна знайти в культурі німецькій, грецькій, перській. Українські колядки, наприклад, зображають Бога та найбільших святих в образі хліборобів.

      Хліб є народним символом життя, добробуту, праці та гостинності, який супроводжує людину від народження до смерті. В українській культурі до хліба ставляться з великою повагою, як до священного предмета, що символізує Божий дар, основу життя, а також зв’язок між поколіннями та миром.

     Хліб українці називають «святим», «Божим даром», «батьком», «годувальником», «головою», «розпорядником». Без хліба в Україні не обходиться жодна важлива подія. В обрядах та звичаях хліб символізує життя.

       Шана до хліба закріпилась у народних звичаях українців. На покуті під образами, що здавна в хаті вважалася священним місцем, завжди лежала на столі покрита рушником паляниця.

      Народ поважає та шанує хліб, і так і каже про нього – «святий хліб». Він вважається за святиню і великий гріх є, якщо людина грається ним або викидає бодай найменший його шматочок. Існували вірування, що людина, яка ставиться неналежним чином до хліба, на тому світі буде весь час збирати ті крихти, що викинула в своєму земному житті. Кожен шматочок хліба з’їдали повністю, не залишаючи куснів, щоб силу не залишити. Хліб не можна викидати у сміття, навіть хлібні крихти слід зібрати у долоню і з’їсти, або ж віддати худобі чи птиці. Знайдений на дорозі окраєць хліба потрібно обтрусити і покласти на високому місці для пташок. Коли випадково кусень хліба упаде на підлогу, селяни його піднімають і цілують — перепрошують, у хліба ж бо ніжки короткі, впаде зі столу і може ніколи більше туди не повернутися. Про хліб не можна казати, що він поганий, він може бути лише невипечений, глевкий, сирий, підгорілий, зачерствілий…

      Хліб – символ життя. Він з давніх-давен у великій пошані в народі. Недаремно у молитві до бога «Отче наш…» люди, як великої милостині, просили не позбавити їх хліба, бо він не просто основа життя.

       Хліб завжди уособлював добробут, статок. Коли люди казали «хліб та сіль», цим вони звали до оселі багатство. Хатнім духам також приносили жертви з хліба, так свій шматочок отримував домовик, духи землі – на добрий врожай, духу води – водянику – приносили, щоб задобрити його і щоб він не топив людей та худобу.

        Народні повір’я протиставляли хліб та нечисту силу, розводили їх на різні полюси. Наприклад, щоб гадюка, що уособлювала нечисту силу, не напала, в ліс з собою також брали шматок хліба – як запоруку добра. Хлібом благословляли, тому що бачили в ньому оберіг від лиха. Проводили в далеку путь, зустрічали хлібом-сіллю, цей ритуал взагалі мав дуже велику очисну силу. Приходячи з далекої чужини, людина могла принести з собою щось лихе, вороже, щось недобре, і тільки хліб міг відвести чужу силу та наміри. Люди вірили, що навіть пожежу може зупинити хліб, варто його обнести навколо будівлі, що горить.

      Скріплену хлібом обіцянку не можна ніколи порушити. При укладанні важливих угод, торговельних чи земельних, обмінювалися хлібинами.

      На сьогодні хліб також відіграє немалу роль в обрядах українського народу, весільних або поховальних. Якщо подивитись за кількістю та повнотою того ритуального хліба, що застосовується в них, то серед обрядових дійств перше місце займає весілля. Сватання починається з обміну хлібами, що означає згоду на подальші дії, і продовжується коморою, де по кутах розкладені хліби і на снопах жита молодята проводять свою першу шлюбну ніч.

      Особливе значення має коровай на весілля – його печуть врочисто та шанобливо. Подекуди в процесі приймали участь всі жінки, що вже були заміжні, з роду нареченої. На кожному етапі співали спеціальних пісень. Тих жінок, що випікали цей коровай, називали коровайницями, і бути ними могли тільки ті жінки, що були щасливі в шлюбі. Над ними стояла старша коровайниця. Всі жінки прикрашали себе вінками з барвінку і приходили до хати молодої перед весіллям, зазвичай то було у четвер. Розкладалися ночви, підготовлювалось борошно, найкраще з того, що було, готувались решета тощо. Сам процес випікання короваю починався з просіювання борошна. Тісто замішували чоловіки, жінки не могли навіть глянути в бочку – це було суворо заборонено. Тільки чоловік мав право всаджувати до печі коровай, а от за лопати могли потриматись всі родичі молодої, що були в хаті. Ці обряди та ритуали мали дуже просту символіку: піч та діжа уособлювали жіноче лоно, тому порушувати традиції та заборони було категорично не можна, щоб не призвести молоду до безпліддя.

      Коровай повинен мати круглу форму, розміри його говорили про достаток батьків наречених. Коровай зверху прикрашався різними візерунками. Часто серед них можна було зустріти мотиви світового дерева, колосся – це все було символами добробуту. Нагорі виліплювали та садовили пташок. Зображення сонця та місяця на короваї означало саме подружжя. У випечений хліб іноді вставлялись гілочки дерева, всередину клались дрібні гроші. Якщо людина знаходила в своєму шматку весільного коровая монету – їй мало пощастити.

      На весілля також випікались лежні, шишки – маленькі булочки, зроблені у вигляді шишок, або дивень – це був круглий хліб, що мав дірку посередині. Коли наречена від’їзджала до нового дому молодого, вона крізь дивень дивилась у бік сходу сонця – тоді діти були б гарними. Також через дірку вона могла побачити своє майбутнє та подружню долю.

      В давнину всі люди, що їли за одним ритуальним столом ритуальну їжу, після цього вважалися спільниками в тій справі, що мусила бути. Раніше це був лише обряд, але пізніше він переріс у сталу традицію будь-яку важливу роботу завершувати великим багатим застіллям, з великою кількістю страв. На чолі такого столу повинна була бути одна найголовніша «хлібна» страва, яка мала тільки ритуальний характер і не споживалась.

      Хліб активно застосовується і в обрядах поховання. Давні римляни та греки готували на могилах жертовні страви для своїх померлих родичів. Зараз в Україні труну на кришку труни кладуть цілу хлібину. На могилі ставлять чарку та обов’язково залишають поруч з нею пиріжок чи шматок хліба. Таке ж саме ставлять і у хаті, де жив померлий, не торкаючись до нього сорок днів, тому що за цей час душа покійника прийде покуштувати залишені страви. На поминальний обід готують солодку кашу, здобрену родзинками або медом – коливо, та пиріжки, ця традиція залишилась і досі. Крім того, на Поліссі випікають прісні коржі, які поділяються між присутніми, називаються поминальним короваєм.

       Всі народні свята супроводжувались споживання ритуального хліба. Це такі своєрідні сліди колишніх жертвоприношень наших предків вищим силам. Різдво збігається з святом дохристиянських часів – зимового сонцевороту, на це свято їдять кутю. Це спеціальна страва, що виготовляється з вареної пшениці (можна замінити на ячмінь), горіхів, маку, меду. Хліб іде в цей день тільки як доповнення до основної страви – куті. Цим хлібом селянин перед Святою вечерею благословляє худобу, приказуючи ритуальні слова про закликання добра та обминання нечистої сили та лихих чар. Потім кожній тварині дають шматочок хліба із сумішшю різних страв свята – щоб худобі було добро та ситість в новому році.

       Дуже цікавий обряд виконується на Щедрий вечір, який показує сакральне значення хліба. Відбувалась святкова вечеря, після якої господар давав худобині «пиріг», тобто хлібину з хрестом поверху. При цьому він приказував, що йде Бог та несе пиріг. Потім благословляв тварин хлібиною, поділену між усією домашньою худобою.

     Тому в Україні він здавна був і залишається учасником багатьох народних свят. З хлібом на вишитому рушнику наші предки йшли навіть оглядати поле, сіяти й збирати жнива. Найкращу жницю квітчали вінком з колосків, а потім ще сплітали вінок, урочисто несли його в село до двору господарів, клали його на хліб, з яким господарі вітали женців. Дуже шанували перший сніп як символ врожаю. Саме з нього робили весільний коровай.

     На святого Маковія народ вшановує його символом – святими хлібом та маком. Цей день дуже важливий, бо тоді освячували хліб нового врожаю. Люди набирали у вузлики різнотрав’я й несли до церкви святити, а, посвятивши, висипали у зерно – «щоб Бог родив гарний хліб».

      На Спаса в церкві святили груші, яблука, мед, калачі з борошна нового врожаю і обжинкові вінки.

       В Україні хліб-сіль на вишитому рушнику – то найвища ознака гостинності народу.

       Хліб в Україні в давнину мав надзвичайну шану й вважався святим. Він був символом святості, радості, щастя, здоров’я та багатства. Люди вірили, що з хлібом у домі присутні добрі душі – Лада, що хліб-урожай посилає сонце, а на нивах в житі, у снопах живуть святі душі.

      Вважалося, що хліб треба пекти в жіночий день, найкраще у п’ятницю. За давнім звичаєм у цей час у сім’ї не повинно бути ні сварок, ні прокльонів, бо “од усмішки хліб розкішний сходить”. Хліб починали їсти тоді, коли всі зберуться за столом. Першу скибку куштував господар. У селі не поважали жінок, які не вміли пекти хліб. Не можна було перевертати хлібину догори, бо перевернеться лад у хаті.

     В народі говорять:

•  Хліб — усьому голова.
•  Сила — від хліба, хліб — від землі.
• Хліб — батько, вода — мати.

       Сьогоднішнє свято – Всесвітній день хліба – це і професійне свято працівників даної галузі, данина поваги продукту, та ще один привід привернути увагу широкої громадськості до проблем голоду, злиднів і недоїдання в світі. Тому традиційно, у Всесвітній день хліба в багатьох країнах проходять різноманітні виставки хлібної продукції, зустрічі кулінарів, пекарів та кондитерів, ярмарки, майстер-класи, народні гуляння, а також безкоштовні роздачі хліба всім нужденним, благодійні акції та багато іншого. Всі бажаючі можуть не тільки спробувати різні сорти та види хліба, а й дізнатися про те, як з’явився хліб, його історію та традиції, з чого він зроблений, де ріс, як випікається і т.п. У цей святковий та світлий для всього людства день, пекарі з усіх куточків Землі приймають поздоровлення та вдячність у цій важкій та відповідальній справі – випічці смачного, ароматного та корисного хліба.