ДЕНЬ В ІСТОРІЇ
27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц (Освенцім) – Біркенау.
Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.
Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. Україна на державному рівні почала вшановувати жертв трагедії з 2012 року.
ГОЛОКОСТ В ЛЕБЕДИНІ
Не оминула гірка доля європейського єврейства і громадян України єврейського походження які мешкали в Лебедині та районі, та біженців євреїв яких нацистська навала наздогнала в Лебедині.
Вашій увазі пропонуємо свідчення Олександра Білика, який скрупульозно зафіксував злочинні дії нацистів по «остаточному вирішенню» єврейського питання в Лебедині, кроки які потім, мов би під копірку, педантично повторювали нацисти в інших, окупованих куточках колишнього Радянського Союзу і Європи – і особливий знак, який змушували носити євреїв, і відокремлення від місцевих мешканців та примусове поселення в гетто, «драконівські» кари за порушення режиму проживання та інше.
МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ.
ЗА МАТЕРІАЛАМИ КНИГИ СПОГАДІВ ОЛЕКСАНДРА БІЛИКА
«ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА НА ЛЕБЕДИНЩИНІ».
ГОЛОКОСТ В ЛЕБЕДИНІ.
З грудня 1941 р. було опубліковано наказ німецької комендатури, який зобов’язував усіх євреїв носити жовті зірки на грудях верхнього одягу діаметрів в 10 сантиметрів.
5 грудня 1941 р. о 11-ій годині на Інтернаціональному майдані проти кінотеатру був повішений єврей Вейнблат, який їхав через Лебединський район і не знав про наказ носити жовту зірку.
10 грудня 1941 р. повішений на тій же шибениці мешканець м. Лебедина по професії заготовщик, Юдкевич Іван Васильович 1890 р. народження, що проживав по вул. Сумській (на розі Коновальської вулиці) за те, що прізвище його схоже на єврейське, хоча він по національності українець.
17 грудня 1941 р. повішено мешканця м. Гадяча Златоверхого, нібито за зв’язок з партизанами, а якими невідомо.
7 лютого 1942 р. в суботу розстріляно якогось єврея з Харкова, прізвище якого невідомо.
10 лютого 1942 р. в вівторок повішено громадянина м. Лебедина Крамаренка, який переховував у себе якусь єврейку.
Усім євреям без винятку наказано було жити в будинку № 37 по вул. Охтирській (цей будинок в 1943 р. спалили. На місці цього будинку в 1960 р. було збудовано продовольчу крамницю). Вихід з двору дозволявся тільки з 10 годин до 12 годин. Решту часу повинні знаходитись в приміщенні. 12 лютого 1942 р. в четвер усіх євреїв в кількості 32 чоловіка вивезли на автомашині в авіамістечко де розстріляли їх у льоднику, а надбудову над льодником запалили.
З загальної кількості євреїв: чоловіків 5, жінок 13 і дітей 14.
Загинув від німецької кулі зубний лікар Левінман Ісаак Хонович, його дружина, дочка і внучка; Богуславський Наум Вольфович; Калужський (солдат Радянської Армії, який попав в оточення); сім’я Шатан в кількості 4 чол. і сім’я лікаря Крижак в кількості 6 чол.; Робінсон. Крім сім’ї Левінман І.Х., Богуславського Н.В. і Калужського всі останні євреї не були мешканцями Лебедина, а зупинились в місті під час евакуації з метою переховатись тут.
В цей же день (6 березня 1942 р. в п’ятницю) було розстріляно військовополоненого Миколу (прізвище його невідомо), який працював перекладачем в німецькій комендатурі за те, що він не виявляв, що він єврей і за зв’язок з партизанами.
12 лютого (четвер) 1942 р. всіх євреїв в кількості 32 чоловіка були вивезені на автомашинах в авіамістечко і там їх розстріляли, а трупи вкинули в льодовню, яку запалили. 13 вересня 1962 р. останки розстріляних євреїв були викопані вкладені в домовини і заховані в братській могилі на Мироносицькому кладовищі. Керував цією роботою підполковник запасу Дудченко Кость Матвійович.
В «Єлектронному реєстрі загиблих земляків та воїнів Радянської Армії в м. Лебедині» датою масових розстрілів євреїв, ймовірно помилково, приводиться дата 12 грудня 1941 р., а не 12 лютого 1942р. як у О.Білика, всі інші факти співпадають з приведеними у спогадах О. Білика.