Україна завжди була щедра на талановитих майстрів-гончарів. Кожен гончар — трохи філософ, бо працюючи з вічною глиною не можна не замислюватися над вічними питаннями буття – добро і зло, життя і смерть, справедливість, істина, краса тощо. Але лише деякі з майстрів сягають творчих вершин, наближаючись до пізнання таїни життя та мистецтва. Саме до обізнаних, наближених до таїни вічності, належить Падалка Яків Іванович (1926 – 2000). Древнє ремесло дісталося йому у спадщину від його предків. Далеко за межами села Межиріч лунала слава про його прадіда, потомственого гончара Федота Романовича Падалку.  Куманцями, барильцями, найрізноманітнішим фігур­ним посудом останнього милувалися глядачі виставок у Москві, Петербурзі, Ростові, а у 1887 році, на кус­тарній виставці у Харкові, він отримав Срібну ме­даль. Майстер своєї справи — Па­далка Федот Романович виховав багатьох учнів, довгий час керував гончарною майстернею, заснованою в його селі гра­фом Капністом. Серед учнів був і онук, батько Якова Івановича — Іван Андрійович.  Так, від одного покоління до другого, передавалися в родині Падалок секрети мистецтва вогню. І для Якова Івановича питання про обрання професії ніко­ли не стояло, бо радість роботи з глиною він пі­знав рано. Коли хлопчик підріс — став помічником у батька. Іван Андрійович на той час працював на Сумсько – Степанівському горняно-черепичному заводі. Це була перша професійна школа майстерності для Якова Івановича, а батько став його першим вчителем.

     З 1939 року Я.Падалка навчався в професійній школі при Сумсько – Степанівському горняно-черепичному заводі. Потім гончарив у різних установах Києва і області, а в 1968—1986-у ро­ках працював у лабораторії архітектурно-художньої кераміки при Київському зональному науково-дослід­ному інституті експериментального проектування житлових та громадських споруд. Саме в стінах цієї лабораторії зріс і набув розквіту талант Я. Падалки. Цьому сприяло спілкування з професійними художниками, а також з композиторами, письменниками, вченими, які часто відвідували цей заклад. В київських музеях майстер знайомився з найкращими творами українського декоративного мистецтва. Усе це збагачувало творчу уяву художни­ка, розширювало діапазон його тем, підвищувало професійний рівень. Тут вперше Яків Іванович звернувся до декоративної скульптури. Безперечно, що і раніше йому доводилося створювати невеличкі скульптурки. Ще в дитинстві він допомагав батькові виготовляти на ярмарок численні свищики й іграшки. То були типові зразки традиційної, дещо архаїчної, народної пластики — звірі, птахи. Знайомство ж в лабораторії з творчістю таких самобутніх майстрів скульптури малих форм як І. Т. Гончар і О. С. Железняк стало для Падалки поштовхом для створення якісно нових зразків скульптури. Саме у цьому жан­рі найглибше розкрився талант народного умільця. Вражає стильове і жанрове розмаїття його робіт. Дав­ні народні форми української іграшки, виконані Падалкою, збагачені його великою творчою уявою. На­віть трактування найтрадиційніших образів народної скульптури — коників, птахів, баранців, оленів, чор­тів — у митця цілком самобутнє. А скільки оригі­нальних образів було підказано творцю його неви­черпною фантазією! Життєві спостереження, натура, стають для народного художника джерелом натхнення, поштовхом до імпровізації. Доповнивши їх казковою вигадливістю, опоетизованою декоративністю, часто — і гумором,— Падалка-скульптор, неначе добрий чаклун, творить свій дивосвіт. У ньо­му живуть жар-птиці з розцяцькованими хвостами- віялами, пихаті павичі, сороки-щебетухи, веселі коники-скакунці, розлючений єдиноріг та грайливі чор­тенята. Багато з робіт — це декоративна скульптура великошарових форм. Пластично виразні, часто із за­стосуванням ліпленого чи фактурного декору, робо­ти Падалки демонструють його професійне розу­міння виразних можливостей матеріалу, природний художній смак.

       У 1970 – 80-ті роки майстер звертається до скульптурного ілюстрування українських літературних шедеврів. Мовою пластики він створив талановиті скульптурні композиції до творів М.В.Гоголя “Вій”, І.П.Котляревського “Наталка-Полтавка” та “Енеїда”, до драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”, до вірша Т.Г.Шевченка “Сон”. Кращі роботи художника зберігаються у музеях Полтави, Вільнюса, Києва. Його твори неодноразово представляли мистецтво України на виставках у Польщі, Швеції, Італії, Америки. Скульптурні об’єми і декоративні настінні тарелі роботи майстра прикрашають інтер’єри Будинку кіно у Києві, готелів “Київ”, “Феофанія”.

      Творчість Якова Падалки, заслуженого майстра народної творчості, посідає достойне місце в історії українського народного мистецтва. Засвоївши найцінніше та найдосконаліше від попередників, продовживши справу свого роду, майстер сказав нове слово в мистецтві, збагатив його непересічними здобутками. Саме в цьому діалектичний розвиток народного мистецтва, секрет його краси, вічності та невичерпності.