02 травня 1937 р. – 86 років тому, у м. москва помер видатний український співак (бас-кантанте), артист опери  Стешенко Іван Никифорович.

     Народився Іван Стешенко 24 (21) січня 1894 у Лебедині в заможній родині.З шести років почав співати у церковному хорі Лебединської Соборної Свято-Успенської церкви.

      Важливу роль у становленні мистецького таланту І.Стешенка відіграли лебединські меценати Василь та Олексій Капністи і сумський благодійник Павло Харитоненко. Вони сприяли навчанню і музичному розвитку юного співака.

    Перше міжнародне визнання Іван Стешенко здобув у 1914 році, коли виборов першу премію на міжнародному конкурсі молодих виконавців у Пармі (Італія).

Це відкрилойому шлях на велику оперну сцену.

  Після революції 1917 року Іван Стешенко повертається на Батьківщину,  співає у Київському оперному театрі. Ним створені образи Мельника в «Русалці» О.Даргомижського,  Данила Галицького в «Князі Ігорі» О.Бородіна, Мефістофеля у «Фаусті» Ш.Гуно, Дона Базіліо в «Севільському цирульнику» Дж. Россіні та інш.

    Революція, громадянська війна, розруха не найкращий час для мистецтва –  концерти майже припинилися, гроші знецінилися. Напівголодне проживання у холодному, вогкому підвалі не минуло даремно – Іван Никифорович тяжко захворів – він застудив нирки, і у 1921 році змушений був виїхати за кордон на лікування. Лікування затримало розвиток хвороби, але не змогло остаточно побороти недугу. У 1922 році родина співака перебралася до США, де вони прожили майже 10 років.

Із 1921 по 1931 рік тривав вершинний період творчості Івана Стешенка. Він співав на сценах США, Канади, Великобританії, Франції, Німеччини, Польщі.

Найбільший успіх артиста випадає на оперу «Борис Годунов» М. Мусоргського. Роль Бориса Годунова – вершина творчості Стешенка. Музичний критик газети «Дейліньюс» пише: «Легенда про те, що «Борис Годунов» без Ф. Шаляпіна – ніщо, булла спростована басом ІванаСтешенка. Стешенко – величина в ролі, яку Шаляпін досі тримав у своїх руках. Подібного Стешенкові в ролі Бориса немає» (14.11. 1930 року).

      Як оперний, так і концертний репертуар І. Стешенко співав мовами оригіналу: оперний – 8, а концертний – 11 мовами, з обов’язковим виконанням хоча б однієї пісні українською мовою.

    В 1931 році оперний співак, повернувшись на батьківщину, співає у Харківській опері, стає солістом Харківської філармонії. З лютого 1936 р. співав Стешенко і на сцені «Большого театру» (опери «Фауст», партію Мірошника в опері «Русалка»).  Іван Никифорович відвідав і, гостював у матері, мешканці міста просили артиста про виступ, але виступ у місцевому будинку культури був заборонений владою. Однак, Іван Стешенко все ж заспівав для своїх земляків, на жаль, не на сцені, а біля своєї хати  у садочку.

    Важка хвороба нирок так і не відпустила  співака, стан здоров’я не сприяв творчості, гастролям, та, в кінці кінців, передчасно й звела його в могилу.

На 43 – му році життя, у віці коли найповніше розкривається талант оперного співака, Іван Никифорович Стешенко 2 травня 1937 року раптово пішов із життя. Сталося це в москві. Жодна українська газета не повідомила про кончину всесвітньо відомого артиста.

      Поховали митця в місті, в  якому й спіткала його смерть. Урна з прахом Івана Никифоровича знаходиться в колумбарії Донського монастиря в москві.