Навесні 1944 р. радянська влада повернулась у Крим й відразу вдалася до масових репресій проти категорій населення, які виявили хоча б найменшу нелояльність до сталінського режиму у період війни. До числа «неблагонадійних» потрапили громадяни, репресовані раніше за політичними мотивами, а також представники «нелояльних народів».

За принципом «колективної відповідальності»

Досвід масових «етнічних чисток» у Криму в перші місяці і роки німецько-радянської війни (зокрема, операції з виселення з півострова 61 тис. 184 німців у серпні-вересні 1941 р. та 438 італійців у січні 1942 р.) став у нагоді відразу після повторного захоплення півострова військами 4-го Українського фронту та Окремої Приморської армії. Вже на шостий день після початку Кримської операції, 13 квітня 1944 р. був підписаний спільний наказ наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії та наркома держбезпеки СРСР В. Меркулова «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Йшлося насамперед про кримських татар, звинувачених у «зраді Батьківщини» та «пособництві на користь німецьких окупантів». Для виконання цього завдання до Криму прибуло 5 тис. оперативних працівників НКВС та НКДБ СРСР, водночас до таємної операції залучили 20 тис. бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС.

За даними НКВС-НКДБ, з 10 по 27 квітня 1944 р. було заарештовано 49 членів мусульманських комітетів, створених кримськими татарами під час війни у співпраці з німецькою окупаційною адміністрацією, виявлено 5 тис. 806 «антирадянськи налаштованих осіб». У середині травня їх кількість зросла до 8 тис. 521 особи. Під час оперативно-чекістських заходів вилучено 6 тис. 100 одиниць бойової зброї. 

Радянські каральні органи розпочали підготовку широкомасштабної операції з виселення кримськотатарського населення з півострова ще задовго до прийняття рішення вищим військово-політичним керівництвом про її проведення. У доповідній записці на ім’я очільника НКВС Л. Берії 7 травня 1944 р. повідомлялося: «Підготовчу роботу по операції вважаємо можливим закінчити 18-20 травня, а всю операцію – до 25 травня». Нарком внутрішніх справ 10 травня 1944 р. власноруч доповідав Сталіну: «Враховуючи зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу, та виходячи із небажаності подальшого проживання кримських татар у прикордонній окраїні Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на ваш розгляд проект рішення ДКО про виселення усіх татар з території Криму. Вважаємо доцільним розселити кримських татар в якості спецпоселенців в районах Узбецької СРС для використання на роботах як в сільському господарстві – колгоспах, радгоспах, так і в промисловості та на будівництві».

11 травня 1944 р. Державний комітет оборони СРСР прийняв історичну постанову № 5859 про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку СРС. Підставою для депортації у документі вказувалося: «У період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували із частин Червоної армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступали у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, брали участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначалися своїми звірячими розправами щодо радянських партизан, а також допомагали німецьким окупантам в справі організації насильницького угону радянських партизан в німецьке рабство та масового винищення радянських людей». До 1 червня 1944 р. кримські татари отримували статус «спецпоселенців».

21 та 29 травня 1944 р. були прийняті додаткові постанови про нові переселення татар із Криму в Марійську АРСР, Горьковську, Івановську, Костромську, Молотовську та Свердловську області РРФСР.

«Детатаризація» Криму

НКВС та НКДБ СРСР вважало можливим закінчити всю операцію з депортації кримських татар достроково до 18-20 травня 1944 р. Згідно з графіком операція з «детатаризації» Криму мала розпочатися вранці 18 травня. Однак в деяких населених пунктах виселення корінного населення розпочалося пізно ввечері 17 травня.

18 травня 1944 р. нарком НКВС СРСР Л. Берія звітував Й. Сталіну та В. Молотову про початок депортації кримських татар: для завантаження в ешелони було підготовлено 90 тис. осіб, з яких 48 тис. було відправлено на схід. Наступного дня з усього півострова було зібрано спецконтингент у 165 тис. осіб, з яких 136 тис. 412 осіб було депортовано.

20 травня 1944 р. заступник наркома внутрішніх справ СРСР І. Сєров та заступник наркома держбезпеки СРСР Б. Кобулов у звіті вищому партійно-державному керівництву підвели підсумки проведеної операції – депортація кримських татар була завершена о 16-ій год., за її результатами було переселено 180 тис. осіб. Впродовж трьох діб каральні органи відправили з півострова понад 70 залізничних ешелонів, у кожному з яких було по 50 вагонів, ущент заповнених переселенцями.

Масштаб депортації видавався сталінському керівництву недостатнім. Тому 21 травня 1944 р. ДКО СРСР прийняв постанову про додаткове переселення з Криму кримських татар.  

Враховуючи кількість мобілізованих Головним управлінням формування Червоної армії та спецконтингент, скерований на провідні промислові об’єкти країни, загальна кількість вивезених татар становила 191 тис. 14 осіб. Під час проведення кампанії з виселення були заарештовані «як антирадянський елемент» 1 тис. 137 осіб, за весь час операції – 5 тис. 989 осіб. Л. Берія наказав своїм емісарам І. Сєрову, Сергієнко та Фокіну залишатися в Криму та забезпечити арешт тих татар, які переховувалися від переселення: «тов. Сєрову необхідно врахувати, що в Криму ні в якому разі не можна залишати татар, які ухиляються від переселення, та інший бандитський елемент». Одночасно виселяли партійних та радянських працівників Криму.

Через деякий час на схід були відправлені кримські татари, які заселяли інші райони країни. НКВС СРСР вимагало від республік свідчити про наявність на їхніх територіях кримських татар. Дослідники називають різну кількість виселених у 1944 р. кримських татар. За останніми підрахунками – близько 200 тис. осіб.

Довга дорога на схід

Переселення відбувалося у важких санітарно-побутових умовах. Люди погано харчувалися, що стало причиною високої смертності. За підрахунками дослідників, людські втрати під час перевезення кримських татар ешелонами на схід становили 7 тис. 889 осіб. У довідці про рух спецпоселенців Криму в 1944–1946 рр. зазначалося, що у перший період серед них загинуло 44 тис. 887 осіб., тобто 19,6 %. Як зазначалося у зведенні із Узбецької РСР, у 1944 р. серед спецпоселенців у республіці померли 16 тис. 52 особи (10 %), у 1945 р. – 13 тис. 183 особи (9,8 %) із загального числа депортованих. Понад 2/3 із виселених кримських татар були спрямовані в Узбецьку РСР. Перші 7 ешелонів із виселенцями прибули в Узбекистан 1 червня 1944 р., наступного дня – 24; 5 червня – 44; 7 червня – 54 ешелони. Усього до Узбецької РСР було депортовано 35 тис. 275 сімей кримських татар. Їх прийом був закінчений 8 липня 1944 р., про що доповідав Л. Берії нарком внутрішніх справ Узбекської РСР Ю. Бабаджанов. Географія розселення виглядала наступним чином: Ташкентська – 56 тис. 641, Самаркандська – 31 тис. 604, Андижанська – 19 тис. 773, Ферганська – 16 тис., Наманганська – 13 тис. 431, Кашкадар’їнська – 10 тис., Бухарська – 4 тис. осіб.

Поряд з цим контингентом кримські татари прибули також в Казахську РСР – 2 тис. 426 осіб, Башкірську АРСР – 284, Якутську АРСР – 93 особи, в Горковську область Росії – 2 тис. 376 осіб, а також Молотовську – 10 тис., Свердловську – 3 тис. 591 осіб, Іванківську – 548, Костромську область – 6 тис. 338 осіб.

Значну частину кримських татар «передали для трудового використання» на шахтах, заводах та будовах. Більшість з них не мали елементарних умов для життя і праці, багато людей хворіли (від 10 % до 40 %). Станом на 1948 р. у промисловості та сільському господарстві працювало 74 тис. 97 спецпоселенців із кримськотатарського народу.

Етноцид проти народів Криму

Насильницьке переміщення кримськотатарського народу зі споконвічної Батьківщини до Середньої Азії та інших регіонів СРСР супроводжувалося його тотальним пограбуванням. Фактично конфіскувалося усе рухоме й нерухоме майно переселенців. Відповідно до постанови ДКО від 11 травня 1944 р. кожній родині дозволили взяти із собою лише «особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та харчі в кількості до 500 кг». У результаті депортації у кримських татар було вилучено: понад 80 тис. будинків, понад 34 тис. присадибних будинків, близько 500 тис. голів худоби, всі запаси продовольства, насіння, саджанців, корму для домашніх тварин, будівельних матеріалів, десятки тисяч тон сільськогосподарської продукції. Ліквідовано 112 особистих книгозбірень, 646 бібліотек у початкових і 221 у середніх школах. В селах перестали діяти 360 хат-читалень, у міста і райцентрах – понад 9 тис. шкіл і 263 клуби. Були закриті мечеті в Євпаторії, Бахчисараї, Севастополі, Феодосії, Чорноморському та в багатьох селах. На місце виселених кримських татар на півострів прибули переселенці з України, Воронезької, Брянської, Тамбовської, Ростовської областей РФ – загалом 17 тис. 40 сімей (62 тис. 104 особи).

За усіма критеріями депортацію кримських татар у травні 1944 р. можна назвати геноцидом. Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р. визначала ним «дії, здійснені з метою знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку».

Відповідно до постанови ДКО СРСР від 2 червня 1944 р. одночасно з кримськими татарами з Криму виселяли «німецьких посібників з числа греків, вірмен та болгар». З пропозиціями щодо проведення цієї спецоперації звернувся 29 травня 1944 р. нарком НКВС СРСР Л. Берія. Вірменам та болгарам інкримінувалося активне співробітництво з окупантами, грекам – дрібні торгівельні гешефти з німцями. Операція з виселення охопила обидва контингенти і була здійснена упродовж двох днів – 27-28 червня 1944 р. Органи НКВС примусово перемістили з Криму на спецпоселення в Гур’євську, Молотовську, Свердловську, Кемеровську області та в Башкирську АРСР сім’ї греків, вірмен та болгар в кількості 37 тис. 455 осіб (з них: греків – 16 тис., вірмен – 9 тис. 821, болгар – 12 тис. 628). Всього у травні-червні 1944 р. з Криму було виселено 225 тис. осіб.

Політика етноциду щодо депортованих етносів Криму не обмежувалася лише їх виселенням за межі етнічної території. Було здійснено комплекс антиправових заходів, спрямованих на знищення історичної пам’яті, мови, культури і самосвідомості депортованих народів. Відбувалася майже цілковита зміна топоніміки півострова. Згідно з указом Президії Верховної Ради РРФСР від 14 грудня 1944 р. були перейменовані райони та районні центри, назви яких були пов’язані з виселеними спец переселенцями, всього було перейменовано 11 районів та районних центрів Криму. За підрахунками дослідників, протягом наступних років було перейменовано 1 062 села в 26 районах Кримської області.

Постановою Президії Верховної Ради РРФСР від 30 червня 1945 р. було подано прохання до Президії Верховної Ради СРСР щодо перетворення Кримської АРСР у Кримську область. Того ж дня своїм указом Президія ВР СРСР постановила затвердити відповідне подання. Згідно зі ст. 18 Конституції СРСР 1936 р. територія радянських республік не могла бути змінена без їхньої згоди. Однак всупереч цієї норми Кримська АРСР була перетворена в область у складі РРФСР. Ніхто не запитав згоди на це ні в населення, що мешкало на території півострова, ні навіть в органів радянської влади Кримської АРСР. 25 червня 1946 р. на засіданні Верховної Ради РРФСР був підписаний закон, яким було затверджено ліквідацію Кримської АРСР. Таким чином, скасування останньої було взаємопов’язане із переселенням кримських татар, болгар, греків, вірмен та німців з території Криму.

Особи, депортовані з Криму, були зараховані до категорії спецпоселенців, виселених довічно. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» від 26 листопада 1948 р. встановлював жорстоке покарання за втечу зі спецпоселення – 20 років каторжних робіт.

Внаслідок поганих кліматичних та санітарно-побутових умов, непосильної праці та хвороб у нових місцях проживання кількість кримських татар різко зменшилася. Станом на 1 січня 1953 р. у Радянському Союзі проживало 165 тис. спецпоселенців кримськотатарської національності, з них 46 тис. 461 чоловіків, 64 тис. 53 жінки, 50 тис. 220 дітей. Окрім цього, режим спецпоселень сприяв руйнуванню етнічної єдності, мовної спільності кримськотатарського народу, знецінивши такі норми як право на життя, честь і гідність людини.

Режим спецпоселення для репресованих народів Криму був скасований лише указами Президії ВР СРСР від 27 березня 1956 р. (для кримських греків, болгар, вірмен) та від 28 квітня 1956 р. (для кримських татар). Законодавчі акти вищого органу державної влади СРСР хоча й передбачали звільнення з-під адміністративного нагляду спецпоселенців з Криму, однак повністю позбавляли їх права на компенсацію втраченого при виселенні майна та забороняли повертатися в місця колишнього проживання. Ця заборона формально діяла до 1974 р., а фактично до 1989 р.