14 листопада українська православна церква вшановує пам’ять святого апостола Пилипа. Його вважають наймолодшим учнем Ісуса Христа. Також це останній день напередодні Різдвяного (Пилипівського) посту, що триває аж до Різдва (25 грудня).

    З огляду на це, відповідно і відзначали цей день, організовуючи запусти (заговини) на піст. Літні люди полюбляли з цього приводу жартувати: «Чи дуб, чи липа – нині свято Пилипа» чи «Хто святкує Пилипа, буде голий як липа».

     Колись, у цей вечір, напередодні посту, готували смачну обрядову вечерю: борщ, локшину, пиріжки, вареники, печену птицю. Кілька сусідських родин сходилися в одну з осель, приносячи з собою їжу та напої – «щоб статечно провести Пилипа». Не рідко на запусти запрошували і кумів. За давнім звичаєм, до батьків приходили вечеряти дочки із зятями, котрі нещодавно одружилися.

      Пилипівські посиденьки супроводжувалися жвавими розмовами (переважно про цьогорічний врожай), цікавими історіями, романтичними спогадами та піснями, завершуючись аж за північ. Залишки від вечері віддавали бідним людям.

     Хлопці і дівчата організовували свою вечірку-складчину, на яку не рідко приходили і нещодавно одружені молодята. Для тих хто не встиг одружитися доводилося продовжувати парубкування та дівування. В таких випадках кажуть: «Пилип не до всіх прилип».

     Якщо для жінок Різдвяний піст, що триває до Різдва, — найвідповідальніший для прядива, то чоловікам належало удосталь заготовити на зиму дров: як-не-як, з цього часу морози й заметілі. Тому й жартували: «Як хочеш лози, то в Пилипівку вози».

     Від Пилипового дня розпочинався підготовчий період до одного з найбільших свят – Різдва, котрий супроводжувався приходом зими та веселим відпочинком від літніх сільськогосподарських робіт. Пилипівський піст є не строгим, а тому селяни часто збиралися на свої погостини.

       Піст вводив обмеження не лише на їжу, а й на одяг, крім цього, суворо обумовлювалися правила поведінки. Так дівчатам у піст заборонялося носити сережки й стрічки, жінкам — одягати сорочки з червоною вишивкою. І, можливо, через оті строгощі такими очікуваними й радісними були зимові святки.

      Під цю пору припадає найкоротше сонцестояння, а тому, як слушно мовить прислів’я: «У Пилипівку день — до обіду».

    В народі примічали:

• Як іній на Пилипа – буде овес, як липа.
• Якщо хмарно або сніжно – травень буде негожий.
• Дощ на Пилипа – на дорід пшениці.