Лебединський краєзнавчий музей має доволі цікаву історію виникнення самого музею.
В далекому 1963 році в Районному будинку культури Андрій Іванович Поліщук на громадських засадах заснував кімнату – музей. Зібрані ним експонати лягли в основу створеного в подальшому «Громадського музею історії Лебединщини».
Слід сказати, що Лебедин, незважаючи на понесені в радянський період втрати, доволі багатий на цікаві в історичному та архітектурному плані будови. Однією з таких цікавих споруд є будинок – садиба братів Залеських, в якому у 1859 році вони приймали у себе Т.Г.Шевченка. У 1960 році в цьому приміщенні знаходилися початкові класи восьмирічної школа № 6 (вул. Першогвардійська, історична назва вул. Михайлівська).
У 1996 році краєзнавчий музей змінив свою адресу (вул. Леніна, в наш час вул. Тараса Шевченка, історична назва Велика Охтирська, ще раніше Охтирський шлях), він був перенесений до іншої історичної будівлі, що є пам’яткою XIX століття, яка була зведена у 1820 році.
Фасад оформлений рустованими пілястрами, по горизонталі фасад оперезаний карнизами. На південному фасаді карниз прикрашений фронтонами з декоративними кованими решітками. Вікна та двері прикрашені наличниками. В цілому оформлення фасаду характерне для провінційної еклектики ХІХ ст.
З моменту свого зведення (1820 рік) вона приміряла на себе ролі сторожового поста: розташовувалися поліцейські та жандарми Лебединського повіту; будинку для приїжджих, гуртожитку чоловічої гімназії, музичного корпусу педагогічного училища ім. А.С. Макаренка, складу торгівельної мережі, стояла пусткою, поступово руйнувалася.
У 1996 році ця двоповерхова споруда, зазнавши капітального ремонту, отримала нове призначення. На її вивісці з’явився напис: «Районний краєзнавчий музей». Створений він був на базі громадського музею історії Лебединщини і вже за рік отримав статус самостійного. З 2021 року музей змінює назву на «Лебединський міський краєзнавчий музей».
Сьогодні в залах музею розміщено більше одинадцяти тисяч експонатів. Кожна із зал музею присвячена певній епосі або темі.
Експонати музею переносять відвідувачів в пізній палеоліт (Новотроїцьке городище), знайомлять з культурою, традиціями, побутом краян, розповідають про відомих земляків та гостей міста, основні віхи історії нашого краю.
Музей умовно поділений на п’ять тематичних залів.
1 –й зал розповідає про заселення лебединського краю: представлено макет Новотроїцького городища, яке знаходилося на правому березі річки Псел поблизу села Пристайлове. Поселення було остаточно знищене монголо – татарами в середині ХІІІ століття, з того часу наш край перетворюється на так зване “Дике Поле”. У середині ХVІІ ст. починається масове переселення українців на цю територію, поселення називають – “слободами”, а край отримує назву “Слобідська Україна”. Представлено козацьку добу на Лебединщині. В експозиції розміщено унікальну зброю та речі цього періоду. Новоствореною є експозиція речей, подарованих Сергієм Гуцаном, засновником приватного музею в м. Суми «Причал Одіссея».
2-й зал розповідає про те, як жили наші краяни, чим займалися – тобто, – побут та ремесла. Представлено різновиди одягу краян, зокрема – притаманну Лебединщині вишивку – біло – сірою лляною ниткою – білим по білому. Предмети хатнього начиння: піч, посуд, речі повсякденного вжитку. Серед цих речей можна виділити цеховий прапор лебединських булошників. На прапорі зазначено дату – 1856 рік.
Широко розгорнуто експозицію про гончарні вироби села Межиріч, що розкинулось у розлогому межиріччі Псла й Олешні.
Межирічцький глиняний посуд був у кожній хаті – глечики, макітри, а що вже миски – тільки барвисті, розписані різними «хмеликами», «косицями», «квітками», – стояли на миснику, прикрашали оселю. Збирався в Межирічі й свій ярмарок, який славився гончарним посудом, що розходився звідти по всьому Сумському повіту та Харківській губернії.
В цьому залі привертає увагу відвідувачів зошит в цупкій коричневій палітурці – навчальний конспект студента Рожевецького. Записи в ньому датовані 1838 роком. Малюнки зроблені з фотографічною точністю, спеціальними фарбами, виготовленими з рослинної сировини.
Змістовною є експозиція, яка розповідає про трагічні сторінки нашої історії: період Другої світової війни та події на сході України. Розміщена зброя, особисті речі учасників тих подій. Зібрана та поповнюється інформація про Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави – уродженців Лебединщини та про наших сучасників – земляків, які віддали життя, захищаючи східні кордони України.
Зібрана інформація про поета – романтика Михайла Петренка, який 13 останніх років життя провів в Лебедині і знайшов спокій в Лебединській землі – на Покрівському кладовищі та є автором відомих творів: «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…» та «Взяв би я бандуру…». У 2017 році, до 200-річчя народження Петренка, було випущено ювілейну монету, створено та погашено поштову марку.
Широко висвітлений період перебування Тараса Шевченка на Лебединщині в червні 1859 року: Лифинський період в маєтку Хрущових та проживання в родині Залеських у Лебедині. В експозиції є свідок тих далеких подій – дерев’яна тарель, на якій йому при зустрічі підносили хліб – сіль та напис на ній «Кушайте на доброе здоровье».
Не менш цікава експозиція, присвячена графському роду Капністів, яскравим представником якого був Олексій Васильович Капніст. Володарем маєтку у с. Михайлівка молодий граф став після смерті батька Василя Олексійовича у 1910р. Привертають увагу різьблені меблі з Лебединської резиденції: масивний дубовий стіл, комод та дзеркало. Окрасою експозиції є і годинники, які різняться різноманіттям та формою. Залишають приємне враження своєю скромністю і простотою чайні пари з простим квітковим декором і окремою позолотою. Окрім цього, представлено багато видів тарілок, блюд (круглих, з соусниками).
Часи змінюються, вносять свої корективи, але пам’ять про минувшину продовжує жити у архівних документах, фото, картинах. Так, серед речей з історією зайняла своє почесне місце і робота українського живописця, Заслуженого діяча мистецтв УРСР, професора Київського художнього інституту Басанця Олександра Дмитровича. На картині зображено одну з будівель маєтку родини Капністів в с. Михайлівка – флігель, в якому з 1916 року проживала графиня Варвара Василівна Капніст – мати Олексія Васильовича. Його картина привертає увагу тонким ліризмом, яскравою індивідуальністю живописно – пластичної манери. Рідко кому з митців дано так відчувати музику кольорів, передавати тонкощі відтінків.
В окремому залі розміщено інформацію про людей, які мають певне відношення як до музики, так і до Лебединщини. І має назву «Музична спадщина Лебединщини».
Значну частину залу вміщує інформація про нашого земляка, уродженця Лебедина оперного співака Бориса Гмирю: це фото, довідки, свідоцтва, особисті речі. В центрі залу – знаходиться рояль, на якому він грав 10 років. Знайшов своє місце і концертний костюм.
Унікальною є експозиція про життєвий та творчий шлях Івана Никифоровича Стешенка, ще одного уродженця Лебедина. Його називали «Другий Шаляпін». Стешенко завойовував серця слухачів Європи, Америки… Для нього ніби не існувало мовних обмежень: він вважав за необхідне виконувати твори мовою оригіналу, тому оперні партії співав вісьмома мовами, концертний репертуар – одинадцятьма.
Ім’я видатного співака тривалий час не згадувалося – інакше і бути не могло, бо він походив із купецького роду, тривалий час жив за кордоном: таким був час… Про нього згадали лише за часів незалежності України: 19 квітня 1996 року було створено експозицію – єдину в Україні.
Значну частину залу «Видатні люди Лебединщини» займає інформація про людей, які прославили Лебединщину на трудовій ниві. Це – Герої Соцпраці. На Лебединщині таке звання отримало 12 чоловік.
В залах музею можна ознайомитися з діяльністю уродженця Лебединщини, основоположника світового футуризму, поета, живописця, графіка Давида Давидовича Бурлюка.
Висвітлено життєвий та творчий шлях нашого земляка, основоположника світового футуризму, поета, живописця, графіка Давида Давидовича Бурлюка.
Не оминули увагою і українського живописця, поета, педагога, мистецтвознавця, громадського діяча, Никанора Харитоновича Онацького. 10 років свого життя він віддав нашому місту: викладав дисципліни мистецького циклу в чоловічій та жіночій гімназіях Лебедина. Став організатором та директором Сумського художнього музею, тепер названого його ім’ям.
В окрему експозицію виділено інформацію про лікаря – хірурга єврейського походження, громадського діяча, колезького радника, Першого почесного громадянина міста Лебедина Костянтина Олександровича Зільберника. Більше 40-а років він віддав медицині Лебединщини. Під його керівництвом у 1901 р. було закладено фундамент 1-го лікарняного корпусу, у якому донедавна містилося хірургічне відділення. Уже через 2 роки (у 1903 р.) Лебединська земська хірургічна лікарня вступила у дію. Зараз лікарня носить його ім’я.
Окремої уваги заслуговує експозиція «Голодомор 1932 – 1933 років на Лебединщині». Це оригінали документів, свідчень, газетних статей того періоду. Широко представлена література з даної тематики.
Тож, запрошуємо відвідати Лебединський міський краєзнавчий музей та доторкнутися до історії, згадати про минуле, поринути у майбутнє.