Стеблянко Василь Григорович народився 1 січня 1933 року в селі Гарбузівка Лебединського району Харківської області (в наш час Сумський район Сумської області) в простій селянській родині. Батько Василя був сільським активістом, пізніше став головою колгоспу, з початком радянсько – нацистської війни – на фронті, де невдовзі і загинув. Старшого брата Івана нацисти вивезли на роботу в Німеччину, з якої він не повернувся, що з ним стало невідомо. У Василя Григоровича було ще дві сестри, які жили в ближніх селах, і яких він частенько провідував. Після звільнення села, у вільний від навчання час, малий Василько як міг допомагав дорослим – пас корів, спеціально зробленою для нього маленькою косою заготовляв сіно. Після закінчення семирічної школи вступив до Охтирського технікуму механізації і електрифікації сільського господарства Сумської області, в якому навчався протягом трьох років з 1950 по 1952. Після закінчення технікуму у 1952 році призваний до лав Радянській армії, служив авіа механіком. В армії заїзний «покупець» завербував юнака на шахти Донецького вугільного басейну.Про Донбас він вже не раз чув від односельців, які раніше виїхали туди на заробітки. Тому, після закінчення строкової військової служби, в 1956 році, він заїхав у село, побачився з мамою та й поїхав в шахтарський край. У 1956—1960 роках Василь Григорович працює робітником очисного вибою, потім помічником машиніста вугільного комбайну шахти № 3-біс тресту «Чистяковантрацит» (пізніше — «Торезантрацит») комбінату «Артемвугілля» селища міського типу Пелагіївка Чистяковської (Торезької) міської ради Сталінської (нині Донецької) області.
У 1960 році В.Г. Стеблянка призначили на посаду бригадира наскрізної комплексної бригади робітників очисного вибою шахти. В тому ж році, бригада, очолювана Стеблянком, виступила з ініціативою щодо збільшення продуктивності праці на 2 тони на вихід до практично досягнутої. У червні 1962 року бригада досягнула рекордної продуктивності вузько захватного комбайна ДУ-1 — 26206 тон вугілля на місяць, виступивши із закликом: «кожному вугільному комбайну — паспорт найвищої продуктивності». Перейшовши на багатоциклічний графік організації робіт в лаві, бригада давала по 32 тисячі тон вугілля на місяць і більше. Бригадир кращої в Торезі бригади не забуває про освіту – без відриву від виробництва здає екзамени за середню школу, а у 1967 році заочно закінчує гірничий факультет Донецького політехнічного інституту. У 1965 році за високу професійну майстерність та активну участь у громадському житті Стеблянку присвоєно почесне звання Української РСР «Заслужений шахтар Української РСР» з врученням нагрудного знаку та посвідчення встановленого зразка, 29 серпня 1966-го року присвоєно почесне звання Герой Соціалістичної Праці (вищий ступінь відзнаки за працю в СРСР), з врученням золотої медалі “Серп і Молот” та ордену Леніна. Василь Григорович дізнався про це, будучи під землею.
З 1969 року він начальник дільниці шахти № 3-біс тресту «Торезантрацит». З 1972 по 1986 рік — начальник зміни, заступник головного інженера шахти № 3-біс виробничого об’єднання «Торезантрацит» міста Торез Донецької області.
Наш земляк неодноразово представляв шахтарську галузь у складі радянських делегацій в Польщі, НДР, Угорщині, Югославії, Бельгії, Франції.
Після виходу на пенсію проживав в місті Донецьку.
Чотири роки тому, 13 лбтого 2019р., на 87 році життя, Стеблянко Василь Григорович помер.
Нагороди:
- Герой Соціалістичної Праці (29.06.1966)
- орден Леніна (29.06.1966)
- орден Жовтневої Революції
- орден Трудового Червоного Прапора
- дві медалі “За трудову доблесть”
- почесний знак “Шахтарська слава” трьох ступенів
- заслужений шахтар Української РСР (27.08.1965)
