Почесне громадянство міст пройшло шлях від військового привілею за часів стародавнього Риму до права на майнові, податкові привілеї у добу середньовіччя та до майже церемоніального статусу у сучасному суспільстві.
Звання «Почесний громадянин» вводиться в практику управління Російської імперії починаючи з 1832 року. Почесне звання надавалося за клопотанням міської думи і символізувало виняткову форму вираження вдячності суспільства конкретній людині за діяльність на благо міста, а також, данина пошани особі, що має особливі заслуги перед Вітчизною.Одночасно, це звання надавало певні привілеї: право на свободу пересування, вибору місця проживання, звільняло від сплати подушної податі, рекрутської повинності. «Почесний громадянин» не підлягав тілесним покаранням, мав право участі в місцевому самоврядуванні тощо.
Незважаючи на те, що весь час свого існування Лебедин завжди мав своїх славних героїв та видатних земляків, які могли б претендувати на це звання, в Лебедині відзнака «Почесний громадянин» з’явилася лише на початку ХХ століття – в 1913 році. Разом з відзначенням лебединців, з середини ХХ століття стало практикуватися присвоєння звання «Почесного громадянина Лебедина» окремим помітним діячам, не жителям міста.
В наш час критерієм надання статусу почесного громадянина міста є, насамперед, оцінка діяльності особи згідно з принципом «людина для людини». Тобто, яким є внесок особи в розвиток місцевої громади, а отже й кожного з мешканців міста. Почесний громадянин міста Лебедина — звання, що присвоюється рішенням сесії Лебединської міської ради громадянам України й інших держав, які своєю професійною та громадською діяльністю зробили видатний внесок у розвиток Лебедина та сприяли піднесенню його престижу та статусу.
Як і кожне місто, Лебедин особливо пишається тими своїми мешканцями, котрі заслужили працею та відданістю горде звання «Почесного громадянина».
Одним з таких мешканців був чудовий педагог, наставник, керівник Гадяцький Олександр Васильович.
Олександр Гадяцький народився 98 років тому у простій селянській сім’ї. Ця подія сталася 22 серпня 1925 року, в невеликому селі Птушка, Мезенівської сільської ради, Краснопільського району. В 1940 Олександр Васильович закінчив семирічну школу в с. Лозове Краснопільського району, а в 1941 році — 1-й курс Білопільського педагогічного училища, продовжити навчання завадила війна. В роки війни юнак працював конюхом, бригадиром, виконуючим обов’язки голови колгоспу. Після закінчення війни в 1945–1950 роках навчався у Харківському інституті механізації сільського господарства, а після закінчення інституту з 1950 по 1953 роки працював головним інженером Хільчанської МТС,
у 1953–1954 роках він викладач тракторної справи Лебединської школи механізації, а потім, понад тридцять років, з 1954 по1986 роки Олександр Васильович керівник Лебединського училища механізації сільського господарства (потім СПТУ-4, СПТУ-34), нині Лебединське вище професійне училище лісового господарства.
Чудовий педагог і керівник Гадяцький О.В. був відзначений високими урядовими нагородами, зокрема, у 1971 році нагороджений орденом «Знак Пошани», у 1977 році за особливі заслуги у соціально-культурному будівництві, високу професійну майстерність та активну участь у громадському житті присвоєно почесне звання Української РСР «Заслужений працівни к професійно-технічної освіти Української РСР» з врученням нагрудного знаку та посвідчення встановленого зразка, у 1978 році Олександру Васильовичу присвоєно почесне звання Герой Соціалістичної Праці (вищий ступінь відзнаки за працю в СРСР), з врученням золотої медалі “Серп і Молот” та ордену Леніна.
З 1983 року Олексій Васильович науковий кореспондент відділу професійно технічної освіти Науково Дослідницького Інституту педагогіки УРСР.
Гадяцький О.В. неодноразово обирався депутатом Лебединської міської ради, з березня 2007 рокуйому присвоєно високе звання «Почесний громадянин міста Лебедин».
Олексій Васильович помер після важкої хвороби 23 листопада 2008 року, похований в місті Лебедин.