Лебединська земля щедра на талановитих людей: художників, співаків, акторів, поетів, письменників, дослідників… Цей список можна продовжувати безкінечно… Але, сьогодні, хочеться згадати журналіста, дослідника – краєзнавця, поета, публіциста, журналіста року (2008), почесного журналіста України, почесного члена НСКУ та Всеукраїнського товариства пам’яток історії і культури, лауреата Сумської обласної літературно-краєзнавчо-мистецької премії ім. П. Рудя (нині Сумська обласна літературно-краєзнавчо-мистецька премія) ДУДЧЕНКА ВОЛОДИМИРА ГРИГОРОВИЧА.
Народився 26 вересня 1932 року у Лебедині тоді Харківської області у сім’ї потомственого залізничника. Після закінчення Лебединської СШ № 1, починає робітничу кар’єру на відбудові військового містечка у Лебедині, працював у пошуковій бригаді, яка проектувала новий військовий аеродром стратегічної авіації, потім – у гарячому цеху цегельного заводу. Далі – у ремонтно-будівельному управлінні при міськвиконкомі. Одночасно був дописувачем і робсількором нині міськрайонної газети «Життя Лебединщини». З 1955 року працює на посаді коректора районної газети. Писав інформації, репортажі, кореспонденції, нариси, фейлетони, гуморески. Взявся і за краєзнавчу тему. У 1956 році став одним з фундаторів літературного, а згодом літературно-краєзнавчого об’єднання «Обрій», яке очолює протягом 28 років. Тривалий час по сумісництву працював фотокореспондентом, закінчив загально – науковий факультет журналістики КДУ і філологічний факультет Сумського педінституту імені А. С. Макаренка. Навесні 1963 року Володимира призначили редактором районного радіомовлення, якому віддав близько 40 років. Разом з тим, не поривав творчих зв’язків з районною та іншими газетами Сумщини і України.
В. Дудченко виховав молоду плеяду літераторів, краєзнавців та журналістів місцевої преси. За кожні п’ять років журналіст підвищував свій фах на столичних, республіканських і обласних вищих курсах кваліфікації. А за участь у фахових конкурсах був нагороджений десятками почесних грамот у конкурсах «Пам’ять народна»,”Природа – твій друг» та ін.. Видав три віршовані збірки краєзнавчої лірики і авторського гумору.
Від природи був книголюбом. Увагу краєзнавця привертали старі книги і особливо ті, на які цензура накладала «табу», з яких навчався читати поміж рядків. Творчі зустрічі у Спілці письменників України, театри, музеї, пам’ятні місця, зустрічі з письменниками – земляками, подорожі по Шевченківських місцях залишили незабутні враження. У блокнотах з’являлися записи про необхідність підготувати цікаву тему для публікації в газеті. А відвідавши столичні букіністичні магазини, де продавалися окремі томи старовинних енциклопедій, перші видання старих післяреволюційних енциклопедій, познайомився з видатними книголюбами Києва, які охоче ділилися своїми пізнаннями про давні видання і своїми надбаннями.
Початок краєзнавчого інтересу припадає на другу половину 50-х років минулого століття. Тоді ж у газеті «Будівник комунізму» започаткував рубрику «Портрет нашого сучасника». В. Дудченко вніс вагомий вклад у вивчення Шевченкіани, яку досліджує з 1965 року. В районних та обласних газетах опублікував близько 30 матеріалів про Т. Г. Шевченка. Завдяки його зусиллям було створено у 1993 р. книжково-видавничий відділ при редакції міськрайгазети, де протягом 15 років було видано п’ять історико-краєзнавчих збірок з серії «З історії Лебединщини», авторських і у співавторстві з іншими місцевими краєзнавцями: «З історії Лебединщини» (вип. 1), «Ішла війна народна» (вип. 2), «Неповторні миттєвості» (вип. 3, Суми) (про розвиток місцевої преси на Лебединщині), «Шевченко і наш край» (вип. 4), «Ішла війна народна» (2 – ге вид., вип. 5), «Бальзам лебединських лісів» (вип. 6). В. Дудченко взяв активну участь у підготовці енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах» (Суми, 2003).
Серед численних нагород у 2007 році Всеукраїнське товариство краєзнавців присвоїло журналісту звання «Почесний краєзнавець України».
Зупинилося серце Володимира Григоровича на 84 році життя, похований на Мироносицькому кладовищі.
За життя Володимир Дудченко зібрав великий архів своїх напрацювань: дослідження, краєзнавчі матеріали, авторські статті, рукописи, фото…
Всі ці цінні для краєзнавців матеріали були передані сином Володимира Григоровича Григорієм Володимировичем до Лебединського краєзнавчого музею, де займуть своє місце як в створенні та доповненні існуючих експозицій так і для дослідницької роботи.