Із далекого минулого прийшло до нас рукоділля – рук діло: шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво… І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не тільки бачити красу, а й творити її власними руками.

       Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва – це все вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати – то до сьомого поту, якщо спiвати – то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось – то неповторно, захоплююче.

     В Україні є день, коли українські домівки наповнюються теплом рукотворних шедеврів, де кожна нитка розповідає історію поколінь. Він присвячений майстриням вишивки, які  перетворюють звичайні тканини на полотна, що пульсують життям, ніби серцебиття нації. Вишивальниці, з голками в руках, ніби чаклунки, переплітають кольори в символи, які захищають, надихають і єднають людей через віки. Уявіть старовинну хату, де під тьмяним світлом лампи жінка виводить хрестик за хрестиком, а візерунок розквітає, як весняний сад. Це не просто ремесло – це спосіб передати душу, спогади й надії. Тож, день вишивальниць підкреслює, наскільки глибоко вишивка вплетена в українську ідентичність, роблячи її живою традицією, що еволюціонує з часом.

      Це свято не випадкове, воно коріниться в багатовіковій історії, де вишивка була не лише прикрасою, а й оберегом. Кожна майстриня, від сільської бабусі до сучасної дизайнерки, додає свій штрих до цієї безкінечної оповіді.

    Вишивка в Україні – це не просто орнамент, а ціла мова символів, де кожен візерунок шепоче давні таємниці. Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка – це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь.

     Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим. Сьогодні вишивка – це висока культура орнаменту, колориту, це мистецтво унікальне, споконвічне і завжди молоде.

    Тож, символічно, що саме в день майстринь – вишивальниць в Лебединському краєзнавчому музеї відбулося відкриття першої персональної виставки нашої колеги – талановитої, креативної мисткині, яка виготовляє вишукані, неординарні роботи – Лариси Березової.

        Є в неї велике захоплення – творити красу у вишивці різними техніками. Вишиває як нитками хрестиком, так і бісером.

    Сам процес вишивання для Лариси – це таємниця. Головний секрет її успіху – це любов до вишивки. А з’явилася ця любов ще в дитинстві, коли її тітонька Марія виводила голкою чудернацькі узори, а маленька допитлива дівчинка все намагалася повторити.

      З часом це захоплення розквітло на полотні пишним трояндами, яскравими соняхами, ніжними ліліями… Звичайно, як дбайлива та любляча матуся, Лариса вишиває і ікони, що стали оберегами для двох красенів синочків – Олександра та Романа.

      В народі говорять, що якщо людина талановита, то вона талановита в усьому. Нещодавно з’явилося нове захоплення – плетіння бісером традиційних українських жіночих прикрас. 

    Тож цього дня музейна зала наповнилася розмаїттям барв виробів.

Звучали теплі слова та побажання майстрині, квіти та грамота від начальника відділу культури і туризму Світлани Циханської.

    Особливого колориту та святковості заходу надали тематичні пісні від солістів Лебединського міського будинку культури Марини Зініної та Сергія Касьянова.

     Тож, вітаємо нашу колегу з цією знаковою подією та бажаємо їй творчого натхнення, багато вільного часу для улюбленої справи, рівних та легких стібків!