У неділю, 31 березня.  один мільярд триста тисяч католиків у світі сказали одне одному: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!» 

       Великдень цього року для Римо-католицької церкви припав на 31 березня. Ці самі слова православні скажуть одне одному трохи більше як через місяць – 5 травня. Розбираємося, чому так. І чи можливе спільне святкування християнами найбільшого їхнього свята.

       Короткий історичний екскурс: обчислення дати свят у різні епохи часто було питанням не астрономії, а доцільності, політики, розподілу впливів.

       Календарних систем, методів обчислення завжди було багато (римський, грецький, єгипетський, ісламський), і вони дуже часто «шкутильгали» на астрономічну точність, а «високосні дні», які можна було «вставляти» у різні роки чи десятиліття, могли стати предметом маніпуляцій. 

       Наприклад, прийнята римлянами тривалість календарного року була на 10 діб коротшою від сонячного. І тому, щоб залишатися в межах пори року, необхідно було час від часу вставляти «додатковий» місяць. А право визначення тривалості вставного місяця, а відтак і року, мали тільки жерці. Цицерон писав, що для своїх друзів, які перебували на високих виборних посадах, жерці продовжували рік, а для ворогів або тих, хто відмовлявся дати хабара, – вкорочували. Власне тому Юлій Цезар запровадив новий календар – юліанський, за яким півтора тисячоліття з гаком жили і церква, і людство.              Великдень чи не єдине церковне свято, календарні межі якого чітко зазначені в Євангелії.

      Для істориків та астрономів не становило труднощів визначити пору року та й навіть день смерті та воскресіння Христа по євангельських фрагментах. 

      В Євангелії ми можемо прочитати, що за юдейським календарем 13 дня першого весняного місяця нісана перед святом єврейської Пасхи Христос в останній раз вечеряв зі Своїми учнями, був розіп’ятий у п’ятницю 14-го дня нісана, а воскрес 16-го дня нісана, «першого дня тижня» (після суботи). Цей день вже у перших християн виділявся зі всіх інших і називався «днем Господнім». Пізніше у слов’янських країнах його назвали по-своєму, зокрема, в Україні – неділею. Місяць нісан має 28 днів, згідно з тривалістю циклу Місяця, і припадає на березень-квітень за сучасним календарем.

      На першому Вселенському соборі у 325 році було встановлено, що Християнський Великдень має святкуватися у першу неділю після повні, яка настає після весняного рівнодення. Тобто це спільне для католиків та православних: Великдень завжди святкується після весняного рівнодення, 21 березня (за новоюліанським календарем – 3 квітня), після чого чекають, як з цієї дати мине перша повня. А найближча після цього неділя – це і є Великдень.

     Тож, виникає питання: чому Різдво у нас із католиками спільне, а Веикдень окремо?

      Як відомо, українські греко-католики та православні перейшли на новоюліанський календар, втім Великдень і далі святкують окремо від римських католиків. Річ у тім, що календарна реформа стосувалася лише свят, чиє місце «непорушне», або «нерухоме», із «фіксованою датою», а є і «плаваючі» дати свят, обрахування яких залежить від дати Великодня і яке теж завжди вираховується окремо.  

Православні та католики святкують Великдень в різні дати саме через різницю в календарях – григоріанському і новоюліанському. Там різні підходи до визначення дати рівнодення: католики керуються більш астрономічно точною датою 21 березня, а православні пересувають її на два тижні – на 3 квітня, і це тягне «затримку» свята у останніх деколи на місяць і трохи більше. Наприклад, як у 2024-му.

      При обрахуванні дати Великодня у римських католиків після переходу на григоріанський календар застосовано більшу астрономічну точність. Вони рахують датою рівнодення 21 березня. Крім того, у Східних церков існувало правило: Великдень обов’язково має бути після юдейської Пасхи і укладачі пасхальних таблиць враховували цей фактор. Римо-католики після Другого Ватиканського собору (1962-1965)  (можливо, навіть раніше) офіційно відмовилися від прив’язки вирахування дати Великодня до юдейський Пасхи. (Колись це було зроблено для уособлення новопосталої релігії, але у XX столітті – давно перестало відігравати таку роль).

     Українська греко-католицька церква, переходячи на новий календар, залишилася на святкуванні Великодня з українськими православними. (Рим ніколи не заперечує проти того, щоб церкви східного обряду самі вирішували, який календар мати). Бо все ж в межах однієї країни правильно святкувати разом, і якщо вірянам треба дати час дійти до нової дати Великодня, то нехай це буде пізніше.

       Великдень обраховується однаково: неділя після весняного рівнодення та після повні. Ми перейшли на новоюліанський календар, але ми не використовуємо нових розрахунків пасхалій, які за дату рівнодення беруть 21 березня. У нас до дати рівнодення додають 13 днів. Якщо повня після рівнодення випадає на неділю, то чекаємо наступного повного місяця. Але у католиків теж є похибка. Різниця між реальним та календарним сонцестоянням може сягати і трьох днів.  

      Але точкою компромісу могло б стати таке: і католики, і православні визнають, що реформують свій підхід до обрахування пасхалії. Бо ані ті, ані інші не враховують реальної астрономічної дати рівнодення. Таким чином, ми дотримуємося принципу, який бере початок у першому Вселенському соборі (тоді ще не було поділу на католиків і православних, всі святкували разом). Плюс – урахування пропозиції Всеправославної наради 1923 року у Константинополі, де пасхалія теж вираховується від реальних астрономічних даних щодо рівнодення. Не від прорахунку наперед на півтори тисячі років, а від реального спостереження за реальними світилами, які створив Бог у тому числі, щоб визначати періоди року і свята.

       Звісно, спільне святкування Великодня було б величезним здобутком. Але, річ у тім, що й православ’я дуже різне. Серед півтора десятка церков Диптиха є давні патріархати і у кожного свій погляд. Консенсус потрібний не лише між апостольською столицею, яка є загальним керівним центром для всіх католицьких церков (а їх є 22, і Папа Римський не змушує східні церкви святкувати за григоріанським календарем). Але ж православні церкви тримаються свого права і Вселенський патріарх не впливає на Єрусалимський чи Олександрійський патріархати. Константинопольський патріархат був готовий змінити обчислення дати Пасхи ще 1923 року, коли запроваджували новоюліанський календар. Але з огляду на небажання переходити на нове обчислення Єрусалимського патріархату, це не було реалізовано. Єрусалимський патріархат став заручником традиції та твердження, що Благодатний вогонь сходить лише за старим календарем. Обряд запалення пасхального світла там абсолютизується вже на рівні забобону. Мовляв, якщо ми пересунемо дату, то не буде сходити вогонь. Хоча ми всі знаємо, що його запалюють, благословляють та роздають. Можливо, ми повинні до цього етапу дорости, як сталося із нерухомими святами.  

       Наступного, 2025 року буде святкування 1700-ліття Першого Вселенського собору, на якому і була визначена формула пасхального обрахування. І саме цього року дати святкування Великодня у католиків та православних співпадуть. То, можливо, очільники церков домовляться про спільний принцип вирахування дати святкування Великодня? Втім, багато що може змінитися, попереду ще цілий рік.

       Звісно, що хотілося б і абсолютної точності, і спільного святкування. І честі від православної спільноти, щоб обрахування дати головного свята всіх християн не ставало пропагандистським аргументом. Попри політичний «гомін», варто пам’ятати те, що вже кілька років тому повторюють наші мудрі священники: ми святкуємо подію, а не дату. 

     Тож, 31 березня вітали друзів католиків, які святкували Великдень, А вони 5 травня обов’язково привітають вас, бо так у нинішніх умовах досягається єдність навколо свята, яке завжди навесні і завжди дає надію.