Литовське прізвище «Нарбут» за різними версіями означає і «будівельник», і «сім’янин». З польської гілки відомий Войцех (1506 р.); Людвіг Нарбут був одним із керівників польського повстання 1863 р. і загинув у битві з російськими військами. В українській гілці відомий Мусій Нарбут, який у 1678 році одержав від Глухівської сотні землю та заснував Нарбутівку. За мазепинських часів був відомий хорунжий Роман Нарбут. Один із Нарбутів у Севастополі на Язонівському редуті командував батареєю у 1854-54 рр., похований на братському кладовищі Північної сторони. Георгій Нарбут народився 25 лютого (9 березня) 1886 р. на хуторі Нарбутівка поблизу Глухова (нині село Червоне Глухівського району Сумської області), успадкованому від предків-козаків. Батько Іван Якович, – дворянин, поміщик, випускник фізико-математичного факультету Київського університету; мати Неоніла Миколаївна Махнович, дочка священика. У родині Нарбутів було дев’ятеро дітей, які росли серед селянських дітей і яких сусіди звали «нарбутівською сараною».
Дитинство майбутнього художника пройшло на природі, Жорко (Георгій) змалечку приглядався до архітектури, старовинних книжок і картин, сам навчився читати, перемальовував. Оздоблені орнаментами побутові речі надихали його на власну творчість. Георгій Нарбут згадував: «З малих років, скільки себе пам’ятаю, вабив мене живопис. За відсутністю фарб, яких я не бачив, поки не потрапив у гімназію, і олівців, я використовував кольоровий папір: вирізав ножицями і клеїв борошняним клеєм». Саме це Жорчине захоплення і сприяло формуванню у майбутнього художника «силуетного мислення».
Вперше за 10 років Георгій виїхав із хутора до козацької столиці. До Глухівської гімназії батько віддав своїх нащадків оптом (10-річного Жорка та восьмирічного Володьку в один клас). Старший вчився явно не блискуче, з «трійками». Тоді Георгій старанно вимальовував на папері траву, метеликів і квіти, копіював візерунки й літери з «Остромирового Євангелія».
Цікаво, але уже дорослим, Нарбут не міг писати з натури, хоч малював правицею і лівицею, мав феноменальну зорову пам’ять (складний орнамент, бачений один раз, міг безпомилково відтворити через кілька років). Кажуть, Нарбут «народився графіком», він самотужки опанував техніку. Георгій Лукомський називав його єдиним у своєму роді.
Молодший Нарбут був відмінником, писав поезії. В останній рік навчання Володимир переніс важку хворобу, після якої йому ампутували п’ятку на правій нозі і юнак накульгував. Але Нарбут – молодший закінчив гімназію з золотою медаллю. Однокласником Нарбутів був Федір Ернст — згодом відомий мистецтвознавець, дослідник творчої спадщини свого шкільного товариша.
У гімназичні роки Георгій вперше закохався у Марію Біловську, сестру однокласника свого брата Сергія Нарбута. Вони часто бачилися, знайомі говорили про співзвучність душ Марії та Жорка.
Батько бажав бачити синів на природничому факультеті Київського університету, хлопці ж подалися в Петербург. Георгій не наважився піти до академії мистецтв; вступив на філологічний до університету. Але якось увечері він зібрав свої роботи і пішов до Івана Білібіна. Художник спочатку критикував, кепкував, потім захопився роботами і запропонував оселитися в його квартирі. З того часу Єгор (так тут звали Нарбута) весь час пропадав на заняттях у І. Білібіна та М. Добужинського. Веселий заводіяка хлоп’ячих пустощів (який себе називав Нарбутякою) відзначався спокійною вдачею, затишним гумором, уповільненою мовою, артистичністю, дисциплінованістю у праці – постійно малював: у їдальні, на терасі. «Нарбут сідав за малюнок вранці, працював увесь день, всю ніч, не лягаючи спати, а тільки викурюючи гори цигарок, працював ще вранці і до обіду здавав малюнок», — писав художник Дмитро Матрохин. Він скоро удостоївся слави маестро, українець із учня став повноправним колегою Білібіна, Лансере, Бенуа. Його малюнки до байок Крилова й казок Андерсена вважають класикою російської книжкової ілюстрації. Єгор Нарбут 1910 р. оформив серію дитячих книжок-зошитів за замовленням видавця І.Кнебеля і за отримані кошти поїхав до Мюнхена, де вивчав таємниці творчості Альбрехта Дюрера, брав уроки у приватній школі угорця Шимона Холлоші.
Володимир Нарбут навчався в Петербурзькому університеті на трьох факультетах — математичному, східних мов та філологічному. Він був відомим російськомовним поетом, про якого схвально писала Анна Ахматова.
Влітку 1912 р. Георгій зважився посвататися до свого першого кохання Марії Біловської. Він прийшов у будинок її батьків, побачив, якими очима дивилася Марія на його брата Володимира, коли той читав поезії, і – заручини не відбулися… Георгій поїхав у Нарбутівку, гостював у батьків, їздив у гості до сусідів і закохався у Віру, дочку поміщика Кир’якова.
15 липня вони заручилися, а 7 січня 1913 р. вінчалися.
Здавалося б, тепер міг одружитися Володимир із Марією, але… У жовтні 1912 р. Володимир Нарбут мав потрапити під суд разом із Гумильовим за скандальний збірник «Алілуя», який спалила цензура. Тому він приєднався до п’ятимісячної етнографічної експедиції в Сомалі. Коли повернувся в Україну, Марію вже видали заміж. У березні 1914-го у Георгія Нарбута народилася дочка Марина.
Міжнародне визнання прийшло до Георгія Нарбута в 1914 р., коли на всесвітній книжковій виставці в Лейпцигу він був нагороджений золотою медаллю і дипломом.
Першу світову Г.Нарбут провів на військовій службі у Царському селі. Його «Троянди в келиху» придбала царська сім’я за 800 золотих карб. У 1915 р. за рекомендацією Лукомського Нарбут був запрошений на службу до Гербового відділення Сенату, де з ентузіазмом взявся за роботу з відродження геральдичних традицій і виконував усі найсуворіші правила цього виду мистецтва.
У січні 1916-го Георгій Нарбут одягнув власноручно пошитий жупан із старовинної тканини гетьмана з срібними ґудзиками, шаблю – він святкував народження сина Данила. Свій родовий герб він ще 1912 року підписав: «Мазепинец полку Черниговского Глуховской сотни».
А потім – суцільний жах: загинув брат Сергій, помер батько. На Новий 1918-й р. у Глухові на родину Нарбута напала банда; злочинці так поранили Володимира, що йому довелося ампутувати кисть лівої руки. На той час Володимир мав юну 16-річну дружину Серафиму Суок. «Суок» – і Ви згадали ляльку з казки Олеші? Дійсно, одеситка Серафіма пізніше побувала дружиною друзів В. Нарбута: Ю. Олеші, В. Шкловського, М. Харджиєва.
Георгія Івановича обрали наймолодшим професором Академії мистецтв. Графічні твори Георгія Нарбута – це українське рісорджименто, це культурне безсмертя. За короткий час він створив проект герба
і печатки УНР, художньо оформив перші українські банкноти. Знамениті «горпинки» Нарбута
і поштові марки.
Він працював зі студентами: муркотів, наче кіт, коли все йшло гаразд; фиркав, як мишодав, коли бачив халтуру.
Разом із дружиною і дітьми вони переїхали до Києва, хоч більшу частину речей розікрали по дорозі. Родина Георгія поселилася у Георгіївському провулку, № 11, помешкання 2 – поруч із брамою Заборовського, біля Софійського собору.
У шести кімнатах жило 11 душ – окрім сімейства Нарбута, його мати і сестра, а також із дружиною Тасею (Наталією) жив Вадим Модзалевський – щирий, відданий друг, український генеалог, що переїхав з Чернігова. Вони з Нарбутом товаришували ще з 1912 року, коли робили «Малоросійський гербовник». У 1907 р. Модзалевський неофіційно розлучився з дружиною Олександрою, але зійшовся з її молодшою сестрою Тасею. Не дивлячись на чорні дні у родині Георгія Нарбута панували ніжні, віддані відносини. На початку 1918 р. діти Нарбута захворіли на коклюш і він відвіз родину до свого друга мистецтвознавця Миколи Біляшівського. Місяців три не бачилися, нарешті дружина приїхала до Києва. Побачила квартиру, у якій уже не було ні дитячої, ні її кімнати; всюди були речі Тасі… Відбулася генеральна сварка. Після цього Нарбут одружився з Наталією Модзалевською, а його вірний друг, колишній чоловік Тасі лишився при них.
Після короткої влади Директорії УНР Київ окупували більшовики, потім денікінці. У академії — а Нарбута уже вибрали ректором — відбирають державний статус, фінансування, навіть слово «українська» з назви. Студенти приходять на заняття у будинок ректора.
Важка форма тифу, операція з приводу каменів у печінці…
23 травня 1920 року на руках Вадима Модзалевського та Роберта Лісовського великий майстер упокоївся. Помер Георгій Нарбут в той самий період, коли польські й українські війська ненадовго вигнали з міста більшовиків і Київ, бодай формально, повернувся під контроль Української Народної Республіки.
24 травня 1920-го у Покровському монастирі поховали художника у гетьманському жупані зі срібними ґудзиками. «Вертаючись з кладовища, зайшли ми до Тичини. Сиділи тихо, в’язалися все невеселі думки про те, як несправедливо складається життя талановитих людей у нас, і скільки ще жертв відбере наша сувора доба. Таку велику людину поховали!», – Микола Зеров. Могила митця на Байковому кладовищі збереглася до наших днів.
Дочка Марина – танцівниця, педагог у Австралії, мала свої балетні школи.
Син Данило та його дочка, онука Георгія, Леся Нарбут – живописці. Данило Нарбут, вояк УПА, за роботи «Страшний суд», «Покрова Пресвятої Богородиці» 1996 року одержав Шевченківську премію.
50-річного брата Володимира Нарбута, як українського буржуазного націоналіста розстріляли комуністи…
