До 98 річниці з дня народження

      Валерій Павлович Ламах народився 6 березня 1925 року у  м. Лебедин, Лебединського району, Сумської округи, Харківської  губернії (нині Сумська область, Сумський район). Батьки, невдовзі після народження, розлучилися. Мама з донькою виїхали до Москви, де мама скоро померла. Валерій залишається з батьком і мачухою. З шкільних років відрізняється від однолітків самостійністю та  відповідальністю, багато читає, цікавиться мистецтвом і філософією. Дитинство та шкільні роки Валерія пройшли в місті Ворошиловград (нині Луганськ). У1939 році
Валерій Павлович вступає до Ворошиловградського державного художнього училища, в якому  з перервами навчається до 1949 року. Перерва у навчанні на 3 роки, з 1942 по1945,  була викликана війною та перебуванням художника в Німеччині на примусових роботах.

     1945 року, перебуваючи у таборі для переміщених осіб, який знаходився в американській окупаційній зоні поблизу Кельна, художник в листі пише: «Я малюю колосальні портрети: Сталіна, Рузвельта, Черчіля. Вони прикрашають наш табір». Після закінчення війни Валерій Ламах повертається до Ворошиловграда, та відновлюється на ІV курс навчання в художньому училищі, яке успішно закінчує через три роки. Після закінчення училища вступає до Київського державного художнього інституту, в якому навчається з 1948 по1954 рік.

1952–1964 роках активно працює, як художник плакату, в тому числі, у період  з 1961 по 1964 — редактором плакату в державному видавництві «Мистецтво».

Загалом. плакати Ламаха не надто відрізняються від тогочасної плакатної продукції політичного спрямування, а ні змістом, а ні формою.

    1957 виходить друком альбом «Український радянський плакат. 1917–1957» (упор. Б. Бутник-Сіверський), до якого увійшли 9 плакатів Ламаха.

     Починаючи з 1952-го року,  Валерій Павлович регулярно бере участь у республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках плакату.

   У 1956 його приймають до Спілки художників УРСР. У подальші роки Валерій Ламах веде активну громадську діяльність — стає членом правління спілки, головою республіканської ради з монументального мистецтва при Художньому фонді України, членом бюро секції монументально-декоративного мистецтва київської організації Спілки художників України, головою республіканської та членом всесоюзної комісій з монументального мистецтва.

1956–1960 працює старшим редактором у Державному видавництві УРСР «Образотворче мистецтво та музична література».

1958–1975 активно працює у галузі монументального мистецтва, виконуючи замовлення на оформлення інтер’єрів та екстер’єрів громадських будівель. Здійснив низку художніх робіт у техніці розпису, мозаїки і т. ін. у Києві, Маріуполі, Куйбишеві, Єсентуках, Дніпродзержинську, Тамбові, Тернополі.

1962 у співпраці з Е. Котковим та І. Литовченком оформлює інтер’єри та фасад головного корпусу Інституту фізіології рослин і генетики АН УРСР у Києві.

1964–1965 разом з Е. Котковим та І. Литовченком створює декоративні панно в аеропорту «Бориспіль», зокрема «Ікар» (зал очікування) та «Мир, труд, щастя» (вестибюль).

1966 у співпраці з Е. Котковим та І. Литовченком оформлює інтер’єри та екстер’єр Палацу культури «Іскра» Жданівського заводу важкого машинобудування (нині «Азовмаш», Маріуполь).

     1967 спільно з Е. Котковим оформлює інтер’єри та екстер’єр питної галереї джерела мінеральної води № 4 в Єсентуках.

     1968 у співпраці з Е. Котковим створює мозаїчне панно «Симфонія праці» на торцевій стіні житлового будинку № 21 по Брест-Литовському шосе у Києві (нині просп. Перемоги).

     1969–1971 разом з Е. Котковим працює над оформленням Палацу культури «Хімік» у Дніпродзержинську (нині Кам’янське). Створює мозаїчні панно «До сонця» (передня стінка сценічної коробки) і «Життя» (фойє другого поверху), декоративну плиту біля фонтанів, а також мозаїку «Фігуристки» на торцевій стіні прилеглого кафе.

      1969–1978 працює над «Книгами схем», де фіксує власну філософську концепцію світу, життя, творчості. Роздумам про ідею кола як схеми — ключову для цієї концепції — Ламах присвятив 33 роки.

      1972–1973 оформлює інтер’єри будівель Тамбовського хімкомбінату (нині завод «Пігмент»): смальтові мозаїки «В ім’я життя» (конференц-зала), «Літо» (харчоблок); латунні карбовані панно «Космос» і «Мистецтво» (палац культури хімкомбінату).

    1974–1975 створює смальтові мозаїчні панно на будівлях Тернопільського бавовняного комбінату (нині «Текстерно»).

       З 1974-го — доцент кафедри оформлення книги та ілюстрації на Київському вечірньому факультеті Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова, викладач малюнку, живопису та композиції.

       «Творчу діяльність Валерій Павлович суміщає з активною участю в громадському житті Спілки художників. Член правління Союзу художників України, голова республіканської Ради при художньому фонді України. Член секції монументально-декоративного мистецтва Київської організації Союзу, голова Республіканської та член Всесоюзної комісії з монументального мистецтва» — (уривок із характеристики В. Ламаха, яку було дано в Союзі художників України в 1975 році).

1976 бере участь у педагогічній тематичній конференції з доповіддю «Вступ до творчості І. Ю. Рєпіна», яка започаткувала останню — п’яту книгу схем Валерія Ламаха.

     Голодна юність, примусова робота в Німеччині, особиста трагедія – передчасна смерть сина, далися взнаки, 24 травня 1978 року, раптово, на 54 році життя Ламах Валерій Павлович помер, залишивши після себе твори з теорії мистецтва, нетлінні фрески, мозаїки, живописні полотна. Похований у Києві.