Лялька – одна з найдавніших іграшок людства, її справедливо називають суперіграшкою, оскільки протягом тисячоліть вона не втрачає своєї актуальності. “Вбрана” лялька супроводжує людину протягом усього життя: у дитинстві – це одна з улюблених забавок, приємний подарунок, а з часом – цікавий сувенір, пов’язаний із театральною грою, вітринним мистецтвом, промисловим виробництвом, художньою творчістю. Лялька є відображенням своєї епохи. Історія ляльки є невід’ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої ляльки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах ляльок. Лялька-мотанка – це українська народна лялька та оберіг. Перші ляльки-мотанки з’явилися ще 5000 років тому, а поширеними вони були практично в кожній країні. Тоді ці ляльки були схожими між собою, адже виготовляли їх лише із шматків тканини та матеріалу, який замотували всередину. Назва ляльки-мотанки походить від її способу виготовлення (від укр. мотати). Цікаво, що для створення такої ляльки; не можна було використовувати ножиці, голки та інші колючо-ріжучі предмети. Тканину рвали руками на маленькі клаптики, а потім змотували їх нитками.

      Лялька-мотанка не має обличчя. Замість нього зображено хрест – знак сонця, або ж просто залишено біле полотно. Згідно віруванням, лялька з певними вираженими рисами обличчя може прив’язувати до себе душу того, хто нею грається, що може спричинити небажані наслідки.

     Українськa мотанка – це ошатно вдягнена та оригінально прикрашена лялька. Здавна у кожній українській родині така лялька виконувала роль оберега, була символом жіночності та мудрості. За повір’ям, саме вона берегла сімейний затишок, добробут та захищала від злих сил. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі ще немає. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками у скриню до приданого клали ляльки. До ретельно зробленої лялечки обов’язково додавали ляльку-нареченого. Після одруження цими ляльками гралися та вірили, що так швидше з’являться діти.

      Окрім цього, лялька-чарівниця могла навіть керувати погодою та лікувати від хвороб. Під час створення такої української іграшки важлива кожна дрібниця. Майстриня передавала ляльці свій настрій, думки та енергію. Важливо, що ляльку-оберіг створювали відразу цілком, тобто майстрині не дозволялося відволікатися та переривати творчий процес. Здавна вважали, що мотанка могла приносити лише добро.

       Українська лялька-мотанка повинна мати обов’язкові елементи одягу, у яких є певне значення. Спідниця символізує землю, сорочка – позначає три часи: минулий, теперішній та майбутній; обов’язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – символізує зв’язок із небом.

      Специфікою українського народного лялькарського мистецтва є поєднання іграшкових фігурок у театр Вертепу. Вертеп виник ще за часів Київської Русі, модернізовуючись крізь століття він почав демонструвати актуальні картини побутового життя українського народу. Ще й досі цей театр є актуальним і традиційно продовжує розвиватись далі. Якщо на Різдво традиційним був театр Вертеп, то на Великдень цілою родиною робили великодню ляльку-панянку з трави. З культурологічної точки зору, українська народна лялька сприяє утвердженню національної самобутності та менталітету і відіграє найважливішу роль в процесі становлення маленького громадянина незалежної країни. Тож, давайте будемо любити українське, плекати та захищати наше, сприяти та робити все для його відродження, бо цього ніхто не зробить за нас.