Антон Лосенко – живописець, педагог і культурний діяч, уродженець України. Він був першим великим історичним живописцем, блискучим рисувальником і портретистом. Засновник художньої педагогіки, вихователь плеяди чудових майстрів живопису, академік та профессор петербурзької Академії мистецтв.
Антон Павлович народився 30 липня (10 серпня за новим стилем) 1737 року в Глухові, Глухівського полку, Гетьманщина. Батько був козаком. З малечку хлопчик володів прекрасним слухом і голосом. Він рано залишився сиротою, але тітка забрала його до себе й опікувалася, як рідною дитиною. Талановитого семирічного Лосенка відправили до Петербурга в придворну капелу. Проте, співацька кар’єра не склалася, у підлітковому віці він втратив голос, але доля булла прихильною до юнака, того ж 1753-го він потрапив на навчання до портретиста Івана Аргунова (художник-кріпак графа Шереметьєва).
П’ять з половиною років провів Антон у майстернях живописця, де отримав ґрунтовну художню освіту. У 1758-му вступив до Імператорської академії мистецтв під протекцією графа Івана Шувалова – президента академії. Лосенко навчався в класі французьких художників Луї-Жозефа Ле Лоррена та Жана-Луї Девельї. За два роки молодий художник написав пару портретів – Шувалова та Сумарокова, роботи дуже сподобалися комісії й Антона відправили вдосконалювати майстерність у Париж до Жана Рету. У французькій столиці українець створив велике полотно за біблейським сюжетом – «Чудесна ловляриби» (пізніше цю картину імператриця Катерина II власноруч вибрала для колекції Ермітажу).
У 1762-му художник повернувся до Петербурга, де одразу став до написання портретів. З-під його пензля народилися зображення великого князя Павла Петровича (майбутній імператор Павло I), Федора Волкова (засновник першого публічного театру російської імперії) та Якова Шумського (актор). Свої картини художник підписував лаконічно – «Лосенко з України».
У 1763-му Антон знову подався в Париж на стажування, де провів два роки. Там він створив чимало картин, найвідоміші з яких: «Смерть Адоніса», «Андрій Первозванний», «Авраам приносить у жертву свого сина Ісаака». За майстерність Французька академія нагородила Лосенка трьома срібними медалями.
Після Парижу українець поїхав до Італії, де поринув у вивчення античності. Окрім цього, копіював картини митців епохи Відродження. Створив полотна «Зевс і Фетіда», «Авель», «Каїн». Майстра приваблювала краса огололеного тіла, тому, він присвятив чимало часу роботам в стилі ню. По поверненню в 1769 році до Петербурга, Лосенко виставив свої роботи в Академії мистецтв. Ці картини стали яскравим свідченням успіхів його живопису.
Після виставки Лосенку запропонували написати картину на здобуття звання академіка історичного живопису. Художник створив полотно «Володимир і Рогніда» (за основу сюжету були взяті літописні події – Володимир Святославич, отримавши відмову від Полоцької княжни Рогніди, захопив Полоцьк, убив її батька, братів і змусив зарозумілу дівчину стати його дружиною). Представлена картина булла високо оцінена не лише радою академії, яка визнала Лосенка як художника видатного таланту та обрала його академіком і дарували звання професора, а й широким загалом його сучасників. Як професор, а згодом і директор академії, Антон Павлович чимало зробив для своїх студентів. Він підготував перший підручник мистецтва: «Пояснення пропорції людини, заснованої на вірогідному дослідженні різних пропорцій древніх статуй, старанням Імператорської Академії мистецтв Професора живопису пана Лосенка для користі юнацтва, що вправляється в малюванні». Експозиція й малюнки Лосенка використовувалися протягом тривалого часу в Академії, а потім і в московському училищі живопису та скульптури.
Посада директора Академії лягла тягарем на плечі художника. Йому доводилося щодня по кільканадцять годин проводити в класах, навчаючи молодь. Це обтяжувало та не залишало часу для найголовнішого – писати картини. Окрім того, ця посада мимоволі затягувала митця у вир академічних та придворних інтриг. «Його переслідують, він стомлений, зажурений, змучений тьмою академічних дрібниць<…> Лосенко не в змозі торкнутися пензля; безсумнівно все це призведе його до загибелі. Він найвидатніший художник імперії, але всім до того байдуже, його приносять у жертву», – писав у листі до імператриці Катерини II видатний скульптор, автор «Мідного вершника»Етьєн Моріс Фальконе.
У 1773 році Лосенко знайшов у собі сили й став за мольберт. Художник розпочав роботу над створенням картини “Прощання Гектора з Андромахою”. Але закінчити його Антон Павлович так і не встиг. Все ті ж інтриги не давали вільно дихати, зашморг підступів сильніше затягувався на шиї митця. Він не хотів братии участі в підлих змовинах, тому, на нього накинулися з критикою. Несправедливе ставлення призвело до повного усамітнення, а тоді й депресії. Психологічне пригнічення наклаловідбиток і на фізичне здоров’я майстра, він тяжко захворів.
4 грудня 1773 року, ще молодий (36 років) Антон Лосенко віддав Богові душу. Провести художника в останню путь прийшло чимало поціновувачів його мистецтва, зокрема, артисти, письменники, поети, живописці. Похований на Смоленському кладовищі в санкт-петербурзі.