6 грудня українці відзначають День святого Миколая, який є улюбленим зимовим святом усіх дітей і багатьох дорослих. До цього, День Святого Миколая в Україні відзначали 19 грудня. Цю традицію ми перейняли від російської православної церкви. Ми жили традиціями російської православної церкви, бо вона була єдина на весь Радянський Союз. І тому, ми святкували 19-го. Вони до сьогоднішнього дня не переходять на новоюліанський календар, а залишаються на григоріанському, який є не точним. Протягом багатьох років дата урочистості залишалася незмінною, проте, 2023 року перенеслася на 13 днів через перехід на новоюліанський календар.

     Миколай Чудотворець дуже популярний святий у християнстві. За переказами, протягом життя він здійснив багато чудес. Святий вважається покровителем дітей, мандрівників, моряків та рибалок. На його честь названо українське причорноморське місто Миколаїв. За давнім звичаєм, поширеним у багатьох європейських країнах, святий Миколай приносить малюкам подарунки, що стало прообразом Санта Клауса (США та англомовні країни).

     В народі до святого Миколая ставилися з особливою повагою, оскільки він «другий після Бога заступник на землі». Вважалося, що Чудотворець, також, є захисником усіх бідних та знедолених, а у північних регіонах України йому приписували навіть покровительство над лісовими звірятами. На всіх іконах у Миколая ласкаве і добре обличчя, розкішна борода. Так змальовують його і чисельні перекази та легенди, оскільки Чудотворець причетний до всіляких неймовірних, але добрих справ. Про це існує безліч оповідок. Про повагу, з якою ставилися до Миколая в народі, говорить і те, що практично в кожній оселі були ікони цього святого.

      На відміну від весняного (9 травня), зимового Миколая відзначали особливо врочисто. В школах влаштовували цікаві вистави, де головною дійовою особою вважався святий Миколай. Поруч з ним неодмінно сусідив меткий чортик, який намагався переконати дідуся в тому, що допомагати людям не потрібно, бо вони того не варті. Але преамбула таких вистав закінчувалася тим, що добрий Миколай вірить у людяність і все всім пробачав.

        Найбільше цього свята чекали діти, для яких Миколай є почесним охоронцем. За традицією, в ніч з 5 на 6 грудня святий Микола приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Увечері, напередодні свята, хтось найповажніший у родині, переважно дідусь, перевдягався у «доброго Миколая», заходив до оселі з подарунками, що їх приготували батьки. Нерідко на ньому були ангельські крила, довга борода, а в руках тримав смерекову гіллячку, обвішану цукерками. На Прикарпатті до цього свята випікали спеціальне печиво – миколайчики, котре теж клали дітям під подушку.

       Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати святому Миколі листа, у якому дитина вказує, що хорошого та поганого вона вчинила протягом року і просить про бажані подарунки. Діти свято вірять в існування доброго захисника і намагалися не гнівати «діда Миколая, який знає про все». В такий спосіб батьки виховують у дітей шанобливе ставлення до старших, привчають до чемності та працелюбності.

     На Миколая існував і обряд «полазника», роль якого виконував сам господар. Найраніше вставши, він обходив подвір’я, а потім йшов до хліва й казав тваринам: «Дай, Боже, добрий день, абись худібонька здорова була й я з тобою, ще й з своєю жоною і діточками!» – і заходив до хати як перший перевідувач оселі.

       З цим святом пов’язаний і давній обряд пивоваріння. Справа в тому, що в Україні пиво найбільш активно вживалося саме на миколаївські свята. Селяни скликали гостей, частували їх, а пообіді запрягали в сани коней і їздили довкола села – «бо треба ж знати , чи слизький сніг цього року випав». Такі веселі гуляння могли тривати не один день. Взагалі, усі три празники – Варвари, Сави та Миколи, – що «гледіли один одного», себто йшли впритул, звалися в народі «миколаївськими святками».

       Під цю пору зима вже остаточно перебирає свої права. «Миколай бородою трусить, – рече відоме прислів’я, – дорогу стеле». Для селянина це найщедріша пора – зібрано збіжжя, зроблено на зиму відповідні припаси, а отже, можна було розрахуватися із боргами. Хто ж не міг або не встиг до цього дня віддати позички, то казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи».

       Хлопці, тим часом, вже починали домовлятися про колядки.

       На свято Миколая народ тішив себе прислів’ями: «У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи», «Варка, Савка та Миколи до добра не доведуть ніколи», «До Миколи та й ніколи», «Миколай – жінки своєї не май».

Як впаде великий іній – на гарний врожай хліба.

Як на Миколу іде дощ, то врожай на озимину.

Морозяний день – на уроду хліба й городини.

     А що нам ще відомо про Святого Миколая?

      Свято Миколая прийшло до України 1088 року за часів князя Всеволода Ярославовича. На честь святого княгиня Ольга побудувала один з перших храмів Київської Русі в середині IX століття – над могилою Аскольда в Києві. Найдавнішу збережену українську ікону святого Миколая датують початком XIV століття.

      Українці з давніх часів вважають Миколая святим – заступником простого люду (до речі, його ім’я в перекладі з грецької означає «перемога народу»), особливо несправедливо скривджених. А ще він опікується подорожуючими та моряками. У нас цього святого називають «скоропомічним» — адже він завжди спішить на допомогу потребуючим.

      Сотні церков в Україні побудовані на честь Чудотворця Миколая. А в місті Миколаїв йому споруджено великий пам’ятник. В українському народному фольклорі багато приказок, у яких згадується Миколай. Так, на Херсонщині, якщо на Миколи йшов сніг, говорили: «Миколай бородою трусить — дорогу стеле», а на Харківщині загадували: «Як на Миколи іній — буде овес». Постать Миколая, поряд із Богородицею та Ісусом можна зустріти у стародавніх українських щедрівках.

       Для наших прабабусь і прадідусів святкування Миколая не обмежувалось отриманням подарунків. На Харківщині в переддень свята справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди й на ячмінь. Існувала й традиція випікання спеціального печива – миколайчиків. А на Гуцульщині побутував весільний звичай, коли молодих освячували іконою Миколая. Молодий перед батьком ставав, як перед святим Миколаєм, а наречена перед матір’ю, як перед Богородицею.

      У давнину на Миколая укладалися договори і угоди, бо всі були впевнені, що в цей святий день ніхто не зважитися на обман. А ще,  зі свята Миколая в українських містах починали працювати ярмарки, де встановлювалася ціна на хліб і борошно.

       Як Святий Миколай ходив по українських землях?

      Кажуть, традиція дарувати подарунки дітям на свято розповсюдилась Європою із середньовічної Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а далі й Україна. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під владою Речі Посполитої.

       Після революційних подій другої половини ХІХ ст. на Галичині серед українського шкільництва виникла потреба в яскравому дитячому святі. Тому,  Святий Миколай став опікуном українських школярів. Дитяче свято потребувало текстового матеріалу – віршів, пісень, драматичних творів. Багато українських авторів відгукнулося на цю потребу. Найперше слід згадати про Івана Франка. Йому належить віршований переказ легенди “Чудо з утопленим хлопцем” й одноактова п’єса “Суд святого Николая”, в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята – ангели, помічники святого, опікуни та захисники дітей, і чорти, що намовляють Миколая не давати дітям подарунків.

      З приходом на більшу частину українських земель радянської влади Святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася.

       У Києві перше офіційне свято Миколая було влаштоване 19 грудня 1990 року для 700 хлопчиків і дівчаток — сиріт та дітей з багатодітних сімей. Через рік, 19 грудня 1991 р., стараннями Всеукраїнського православного братства, на гроші, зібрані Товариством святого Андрія Первозванного у США, дитячі свята святого Миколая влаштовано вже у 20 містах України.

      Сьогодні українська резиденція Святого Миколая знаходиться у Карпатах. У Національному природному парку “Гуцульщина”, навіть є садиба святого Миколая, куди кожен може приїхати на екскурсію.

Як виглядав Чудотворець

Народився Мир Лікійський десь між 270 та 286 роками у Малій Азії. Ще у дитинстві Миколай вирішив присвятити життя богослужінню. І в юні роки стає священиком. Батьки Миколая були дуже заможними і після смерті залишили синові великий спадок. Це багатство невеликими частинами Миколай роздаровував біднякам, аж поки не роздав все до останньої монети. Не чекав, щоб у нього просили допомоги, а сам шукав бідних, щоб їм допомогти. Багато років святий Микола був єпископом у Мирах (місто у сучасній Туреччині), тому його називають Мир Лікійським. На початку ІV століття, під час гонінь християн він був ув`язнений за віру. Помер, ймовірно, у віці 65-70 років.

      Сьогодні ми можемо уявити, як насправді виглядав Святий Миколай. Про це розповідають вчені: розкривши могилу Миколая Лікійського, вони здійснили досліди. В результаті аналізу створено приблизну модель обличчя, а також досліджено інші зовнішні риси померлого. Отже Миколай був невисокого зросту: приблизно 167 см. Він одягався просто і без прикрас. Антропологи припускають, що Мир Лікійський не вживав м`ясної їжі. У нього було мужнє обличчя та карі очі. Шкіра – оливкового відтінку, чітко виражене підборіддя і вилиці. А із давніх свідчень сучасників Миколая, його лице випромінювало незвичайне світло, подібно до обличчя Мойсея.

      Професор Луїджі Мартіно, який проводив досліди над тілом святого, розповідає: «Пошкоджені суглоби, хребет і кістки грудної клітки свідчать про муки, які переніс Святитель Миколай у в’язниці – його катували на дибі». Ці зміни викликані довгим багаторічним впливом тюремного холоду і вогкості (святий провів у темниці близько двадцяти років).

     Чому Святий Миколай – найкращий?

     Його мощі виявилися нетлінними, мироточивими і здатними зцілювати хворих. Церква канонізувала Миколая. Він був і залишається найвідомішим святим у Європі. Його поважали однаково й католики, й протестанти, його люблять діти Колумбії, Німеччини та України.

       Та лише в Україні, як стверджують деякі дослідники, Святого Миколая вважали опікуном дітей. У старих церковних записах є такі слова: “Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей” (1555 р.). А в давній миколаївській колядці:“Святий Ніколасе, мені поклади, що за потрібне вважаєш ти. Яблука, горіхи, мигдаль маленькі діти радо їдять!”

       Святого Миколая можна вважати прадідом і Діда Мороза, і Санта Клауса, адже на основі його древнього образу з`явились ці казкові персонажі. Тож, повертаючись до витоків, ми повинні віддати перевагу не американським чи радянським символам, а давнім світовим, й у тому числі українським, традиціям. Адже, саме Отець Миколай, як особистість.  втілює найкращі людські ідеали. Він відзначився чистотою життя, за яку мав від Бога дар чудотворення, а також,  милосердям і благодійністю. Очільники Церкви й богослови, встановлюючи свято, закликали вірних пам’ятати саме про ту взірцеву чистоту й щедру доброчинність, брати їх за приклад. Миколай, оцінюючи поведінку дітей, вчить бути порядними, чесними і слухняними, милосердними, безкорисливими, щедрими та допомагати іншим.

З 2023 року Україські ггромадяни відзначають  свято Миколая 06 грудня

До цього, День Святого Миколая в Україні відзначали 19 грудня. Цю традицію ми перейняли від російської православної церкви, каже Лазар Комоса.

“Ми жили традиціями російської православної церкви, бо вона була єдина на весь Радянський Союз. І тому ми святкували 19-го. Вони до сьогоднішнього дня не переходять на новоюліанський календар, а залишаються на григоріанському, який є не точним”.