За християнським календарем, це Різдво Івана Хрестителя. Відноситься воно до великих календарних свят, а тому цього дня суворо забороняється працювати.

      У деяких регіонах України свято має й регіональні наклички: Купайла, Купало, Іван-зільник та Сонцекрес. Вірили, якщо лагідно провести увесь день, то родину будуть оточувати лише хороші люди.

       Фактично, свято Купала розпочиналося опівночі. За народною уявою, в цей час усе оживає і бенкетує, з’являються на світ злі й добрі духи – лісовики, водяники, польовики, домовики, упирі, мольфари тощо. Відьми ж збираються на своє улюблене місце – Лису гору, щоб заховати вкрадений місяць та провести свій верескливий шабаш.

          У цю пору оживали і розмовляли між собою польові та лісові струмочки і всілякі рослинки; якщо уважно прислухатися, то можна почути, про що вони говорять. Кожне зело, вода, і навіть роса наповнювались чарівними та цілющими властивостями. Саме цієї ночі найяскравіше запалюють свої ліхтарики трав’яні світлячки, яких у народі ще називали «йвановими хробаками».

      Традиційно, на Іванівську ніч більшість людей намагалися не спати. Також, протягом ночі намагалися не згадувати нечисту силу. Вірили, що той, хто не спав усю ніч, міг нібито зустрітися з добрим Ладом – опікуном господарства й роду.

        Найвідважніші хлопці, поодинці чи гуртом, у лісі шукали чарівну квітку папороті. Зробити це було непросто, адже чар-цвіт ревно оберігала нечиста сила. Вірили, що той, хто знайде її, матиме чудодійну силу – дар віщунства, причарує найкращу дівчину, одводитиме град та бурі, знайде багаті скарби тощо. Окрім хлопців у ліс ходили й найбільш відважні дівчата, щоб відшукати загадкове тирлич-зілля – «чарівне зело кохання».

Скарбошукачі цієї ночі блукали полями й чатували біля старих будівель – «щоб почути голос захованих скарбів».

        Схід сонця люди чекали з особливим нетерпінням. Удосвіта мати будили своїх дочок, аби вони принесли цілющої води. Кожна юнка намагалася першою добігти до криниці, щоб набрати повне відро та подивитися на свою вроду. Додому воду намагалися нести так, щоб нікого не зустріти (особливо небажано було зустріти дівчат). Вдома, посмакувавши та вмившись купальською водою, дочка віддавала відро матері, яка наповнювала коновку і ставила її на стіл. Тим часом донька йшла на город, рвала любисток, чорнобривці та м’яту, а ненька до сходу сонця заварювала їх на купелю для волосся.

        Після цього всією родиною йшли на росу, по якій ходили босоніж, «щоб змити всілякі хвороби й парші», а мати з дочками навіть качалися по траві. Жінки збирали з листів капусти росу в пляшечки. Нею промивали рани і лікували хворі очі.

        Побачити схід сонця на Івана Купала було гарною прикметою. Тому всі люди, поодинці чи сім’ями, зустрічали світанок.

      Загалом, свято Івана Купала було одним із найбільш вдалих днів для заготівлі лікарських трав. Вони вважалися найбільш цілющими, бо «їх сіяли і доглядали для своїх власних потреб русалки й мавки». Навіть на Буковині, де не відзначали Купала, у цей день збирали зела, а саме свято називалося – Івана Зільника.

         Здебільшого, заготівлею лікарських рослин займалися знахарі. Виходили на збір трав удосвіта. Заготовляти зела намагалися так, щоб ніхто не бачив. До кожного зілля були свої примовляння та молитви. Цілющі трави не годилося брати голіруч, «бо силу втратять». Зібраний на Купала подорожник вважався помічним від багатьох хвороб. Заготовлені зела пов’язували в пучечки і вішали під сволоком, де вони зберігалися. Окремі з них ще освячували в церкві на Маковея та Спаса. Лікарські трави, зібрані на Купала і освячені в церкві, називалися «святоянським зіллям» і вважалися найбільш допоміжними.

       На Черкащині жінки вранці йшли до водойми, де напередодні пускали віночки. Відшукавши присталі до берегу вінки, забирали собі, а вдома клали їх на грядки капусти, аби виростали великі головки. А у деяких регіонах господині ламали вербу, гілочки якої розкидували по грядках з огірками – щоб рясно родили.

        В обід до лісу йшли дівчата, щоб назбирати барвінку для своїх віночків. В одних випадках готові віночки знову пускали на воду, в інших – розкидали по поляні, приспівуючи купальських пісень.

        На Херсонщині, Лівобережжі та Сіверщині молодь робила цікавий обряд – «саджати дівчину до ями» (деінде це робили на Русальчиному тижні). Напередодні свята хлопці викопували в лісі чи поряд з водою яму, посеред якої мав бути зелений трон з дерну – своєрідне підвищення для сидіння. Стінки ями прикрашали квітами та зеленими гілками. Дівчата, в свою чергу, плели по два віночки – один напередодні, а інший в день Купала. Першого висушували на сонці. Перед обідом з піснями прямували до зеленого трону, де, власне, і відбувалися усі ігри. Юнки вибирали з-поміж себе найудатливішу дівчину, яку називали Купалочкою-Фортуною. Під супровід пісень їй зодягали віночок, оздоблювали обличчя й талію квітами та зеленню, скроплювали водою й урочисто супроводжували до ями по влаштованих у землі східцях. Потім зав’язували їй очі і обводили довкіл стін, на яких висіли прив’ялені (підсушені на сонці) і свіжі віночки. Фортуна мала наосліп зняти зі стінки якийсь віночок і подати на гору. Хтось з присутніх підходив та брав його; якщо втрапляв свіжий, то вважалося, що невдовзі його власниця вийде заміж, а коли зів’ялий – прийдеться ще рік чекати на сватів. Так тривало доти, поки Купалочка не обдаровувала всіх присутніх. Обряд цей, очевидно, прийшов з прадавніх часів.

         Ввечері матері робили купелі з купальських квітів для немовляти, аби було здоровим, розумним, і його любили.

З Іваном Купала пов’язано чимало прислів’їв та приказок: «Зелене Купало в літо упало», «На Івана Купала баба муки не мала, а на Петра і Павла (12) пирогів напекла», «Після Купала не треба жупана», «До святого Івана робить муха на пана», «Догодуй бджолу до Івана, то нарядить тебе як пана», «Празник – Іван Бражник», та «До Івана Купала дітки просять дощу, а після Купала він і сам йтиме».

• Купальська ніч зоряна – вродять гриби.
• Велика роса на Івана – буде врожай огірків та горіхів.
• Якщо вода протягом дня «як сметана» (тобто тепла), то ще йтимуть дощі і буде добрий врожай.
• Дощовий день – на неврожай.