Ми вже писали про дні тижня… і, наостанок, поговоримо про останній день тижня – неділю. Кожен день тижня названий неспроста. Більше того, у наших предків порядок відліку починався з неділі, а не з звичного понеділка. Тож, давайте заглянемо в ті далекі часи. В давнину у слов’ян слово «тиждень» мало інше значення – воно означало неділю. Таке значення воно зберегло в українській мові досі. А сім днів іменували седмицею, цією назвою і зараз користуються в православних календарях. Також, його можна зустріти в болгарській мові.
Неділя – сьомий, заключний день тижня. Назва його походить від слів „не діло”, тобто ніяких справ, ніякого діла. Бо саме на сьомий день тижня припадає зміна магнітного поля Землі в зв’язку зі зміною фаз Місяця, що вносить напруження і нестабільність, і навіть збурення в живу енергетику планети. Тому не дивно, закономірно і логічно (і що підтверджує глибоку та істинну мудрість Святого Євангелія ) те, що Ісус Христос воскрес саме в неділю – він „зламав” бар’єр між життям і смертю в момент найвищого напруження енергетичних сил створеного Богом світу. Проходить неділя під знаком Сонця. А Сонце в давніх українців – Божич, тобто Син Божий.
Колір дня жовтий чи навіть золотий, себто колір Божественної величі. Уявляється в образі молодої дівчини з довгим золотавим волоссям. Називають її Сонячною Панною, бо нею опікується саме Сонце. Вона вже в суботу звечора слідкує, щоб ніхто нічого забороненого не робив, а грішників карає невдачами та негараздами, які прийдуть до них не в неділю, а в інші дні тижня.
Неділя – “не робота і не діло”. Домашню роботу забороняли: “щоб не було хвороби, нещастя вдома”.. Особливо не можна створювати щось нове. Не можна в неділю шити, “бо нарве палець”. Не можна рубати сокирою. Казали, що розрубана в неділю ломака, якщо її зберегти, навіть через 7 років обов’язково спалахне і згорить. Але якраз у неділю добре саджати курку, “щоб курчата ішли добре”. А ще, неділя була днем для толоки й иншої гуртової роботи.
Неділя – день вимушеного безділля. Не тоді мені неділя, як сорочка біла, а тоді, коли мала час узяти. Од неділі до неділі, щоб усі люди погляділи. Прийде така неділя, що і в нас буде весілля. (Ще прийде його неділя). Сховай слабість на неділю, бо тепер робота є. У неділю: «Гой-я, гой-я!», а в понеділок: «Головонько моя!..». Через день – та й неділя, через хату – та й весілля. Як неділя, то й сорочка біла.
У неділю Бог відпочивав після творення світу: оглядав й оцінював плід своєї творчості. І людині неділя дана для того, аби в церкві, на службі Божій вона оцінила своє життя за минулий тиждень та подякувати Богу. Повернувшись, весело проводять день у колі друзів чи родини.
Чумаки вирушали в дорогу в неділю, щоб похід був щасливим.
Час – найбільший дефіцит у скороминущому житті. Тож нерідко молоді господині позичають його у неділі або у святкових днів, а то й у релігійних, аби доточити будень, бо не впоралися з роботою. Бува, що й у неділю закінчуємо прання або штопаємо-латаємо чи йдемо в перукарню стригтись. Тому, й такими доречними є докори бабусь про те, що, мовляв, нині жінка нічого не відає про хатні тонкощі. І це при тому, що у неї одненьке чи двійко діток. А колись – 5 – 10 – 15! Проте і в будень жінки встигали все зробити, і неділю поважали.
Про неділю говорили:
- Неділя – не для діла.
- Йому щодня неділя.
- Як неділя то й сорочка біла.
- Прийде така неділя, що і в нас буде весілля.
- Через день – та й неділя, через хату – та й весілля.
- Сховай слабкість на неділю, бо тепер робота є.
.