Сьогодні увага всього світу прикута не лише до героїчної боротьби українців проти окупантів, а й до нашої історії та культури. Національний костюм – це дух народу. Але на особливу увагу заслуговують жіночі прикраси: вони були не лише незамінною частиною образу, а й вказували на вік та соціальний статус власниці. До слова: прикраси завжди виконували дві функції – захисну та інформативну. Вийти без намиста в люди для наших прапрабабусь означало вийти ледь не голою – без захисту. Оберегові та ритуальні прикраси носили лише на тілі: обручки, браслети, хрестики. Ну а ті, що носили поверх одягу, красномовно говорили про статус господині. Чим заможнішою була жінка, тим більше ниток намиста носила і тим більші намистини нанизувала. Етнічні прикраси українців відповідають за колорит: буяння фарб, різноманітність форм, оригінальність і ідеальне виконання — все це етно прикраси. Що саме носили в давні часи і чи актуальні прапрабабусині аксесуари сьогодні?

      Зараз все частіше в скриньках для прикрас сучасних українок поряд з прикрасами з золота та срібла можна зустріти давні «бабусині» скарби: разки коралів, дукачі чи баламути. Ще кілька поколінь тому ці та інші прикраси були важливою складовою як повсякденного, так і святкового образу українок, а не дивовижею, яку вдягають раз-два на рік на свято в поєднанні з вишиванкою. Отже, згадаємо найпоширеніші прикраси з «бабусиної скриньки зі скарбами», які носили майже в усіх регіонах країни.

      Існувало безліч різновидів намист. Найбільш цінними бути прикраси з дорогих природних матеріалів: бурштину, коралів, перлів, гранатів, а також зі скла та смальти. Найбільш поширеним намистом на теренах України були коралі (добре намисто, справжнє намисто). Коралі розрізняли за кольором, розміром та обробкою. Намисто було поширене на всій території України. Його виготовляли із скелетів коралових поліпів, які привозили з Середземного та Чорного морів. Такий аксесуар був дорогим і міг коштувати як худоба або навіть хата. Бідні могли собі дозволити тільки «колюче» намисто – з необроблених недбало нарізаних коралів. Жінки зі знатних родин носили оброблене червоне намисто. Особливим шиком вважалося, якщо посередині красувалася велика намистина, окута сріблом. Коралі продавалися по кілька ниток. Чим більше — тим дорожче. Кількість ниток могла досягати 25.

       Коралі завжди вважалися найбільш символічною жіночою прикрасою. За повір’ям, вони були наділені магічними властивостями: якщо коралі червоні та блискучі, жінка здорова, а якщо колір тьмяний — це попереджає про хворобу. До того ж червоний колір коралів вважали оберегом від поганого ока.

       З коралями як із символом багатства була пов’язана прикмета: «Вкупі гроші держаться, як намисто на шиї висить, а продати — то й гроші розійдуться».

Дукач (личман)

      Нагрудна прикраса у вигляді великої монети з металевим бантом і прикрашеним каменями.

Займала центральне композиційне місце у всьому комплексі нагрудних прикрас: кріпилася посередині на найбільший ряд «намиста». Інколи замість монети використовували образки Богородиці та святих. Дукач одягали поверх намист (він мав бути на видноті). Дівчата, у яких були дукачі, страшно пишалися цим фактом. адже свідчили про статус господині Спочатку монетами-медалями нагороджували козаків за хорошу службу. Ті, повернувшись додому, дарували дукачі дружинам або дочкам. У підсумку прикраса ставала сімейною реліквією.  Дукачі часто були частиною посагу нареченої та передавались з покоління в покоління. Перший дукач дівчинці дарував хрещений батько на перший день народження (в рік). Одягала вона його лише на великі свята.

     Пацьорки

    Пацьорки – це дуте різнобарвне намисто, виконане зі скляних намистин.

Таку прикрасу мріяла мати кожна дівчина. Багаті дами носили пацьорки з муранського скла. Купці привозили такі вироби з самої Венеції. Великі елементи майстри розписували вручну і прикрашали золотом. Був і бюджетний варіант для селянок: нанизували «кругляши» з недорогого скла. В економній версії все виглядало яскраво і багато, але коштувало копійки.

Перли

    Прикраси з перлів були привілеєм найзаможніших панянок: шляхтянок, дружин і дочок козацької старшини. Таке намисто дорого коштувало, тому що мушлі привозили із заморських країв. Найціннішими вважалися великі перлини, добуті у Перській затоці. Аксесуар поєднували зі святковим дорогим вбранням із шовку, оксамиту, парчі або штофу. Прикраса символізувала чистоту та вірність.

Зґарда

     Традиційна гуцульська прикраса. Складається з мідних литих хрестиків, між якими нанизували трубочки або спіральки з латуні та міді. Традиційно, зґарди мали від одного до трьох разків. оберегове намисто, що складається з двох-трьох ниток нанизаних на червону або металеву основу хрестиків.

На шиї згарди з’єднували двома дисками – чепрагами, які за розміром більше самих хрестів на намисті. На чепрагах намальована солярна символіка: колесо з вісьма, шістьма або чотирма спицями (останній варіант і є, власне, хрест), розетта або концентричні круги. Складається з мідних литих хрестиків, між якими нанизували трубочки або спіральки з латуні та міді. Традиційно, зґарди мали від одного до трьох разків. Велика кількість хрестів на прикрасі свідчила про заможність родини. Дарували її дівчинці на день янгола у віці шести років (кожного року до намиста додавались нові хрестики). Масивну зґарду з розп’яттям називали «ґаздівською».

Шелест

    Металеве намисто з невеликих круглих дзвіночків, які виготовляли і носили на Гуцульщині. Найбільш архаїчне з усіх слов’янських прикрас. Ця прикраса була розповсюджена на Гуцульщині. Складалось намисто з дрібних круглих бубонців (дзвіночків). Ще цю дзвінку прикрасу називали «сороківцями».

Кризи

    Широкі (до 20 см) круглі коміри з бісеру, що вкривали шию, плечі і груди жінки. Круглі комірці з бісеру, які вкривали плечі та груди (ширина прикраси інколи становила до 20 см і більше).

Їх носили у свята лемки і бойки. Одягали одразу декілька різноколірних комірів різної довжини й ширини, які спускалися аж до пояса. Носили їх переважно на свята.

Плетінки (силянкі)

    Свою назву прикраса отримала неспроста. «Силянь» — нанизування на нитку бісеринок.

Так і виготовлялося прикраса. На шию одягали кілька ниток. Пізніше численні нитки з нанизаним бісером стали переплітати між собою — виходило об’ємне кольє. Прикраса вважалася повсякденною, однак її носили не тільки для краси: плетінки вважаються оберегами. Українки вірили, що силянкі здатні вберегти від пристріту, залучити щастя.

Гердани

   Довгаста прикраса, яка представляє собою дві смужки з бісеру, скріплені медальйоном.

На кожній смужці був орнамент, що дозволяло індивідуалізувати прикрасу, яка доходила аж до грудей. Вона була доповненням національного костюма галичан. В інших регіонах гердани зустрічаються рідко. Цікаво, що спочатку прикрасу носили і жінки, і чоловіки, пізніше атрибут став частиною виключно жіночого оздоблення. Вважалося, що гердан захищає людину від усього злого. Не можна було передавати потужний оберіг іншому або позичати на час.

    Салба

Українська національна прикраса, яка нагадує татарський або турецький етнічний аксесуар.

Його масово носили в Буковині. Масивна прикраса являє собою монети, прикріплені до полотняної основи. іноді з додаванням намистин (деякі салби мали до дванадцяти рядів монет – 35-50 монеток). Монетки розміщені в кілька рядів. Статусу прикрасі додавали заморські монети, які були сусідами зі звичайними. Традиційно цю прикрасу дівчинці дарував хрещений, коли тій виповнювався рік. 

Баламути

     Намисто з перламутру, яке було ознакою дівочої честі (часто воно прикрашало весільне вбрання молодої та передавалось у спадок від матері доньці). В Україні воно вважалось диковинкою і дозволити собі таку прикрасу могла далеко не кожна родина, тому часто баламути могли позичати на весілля.

      Писані пацьорки

       Вони належали до найдорожчих прикрас. Виготовляли пацьорки з різнобарвного муранського скла, розписаного власноруч. Складалось намисто з одного разка. Існували й дешевші пацьорки, зроблені з різнобарвного скла. На одну нитку нанизувались намистини різних кольорів, що робило виріб яскравим та неповторним.

      Дукати

Це були монети, нанизані на кольорову вовняну нитку та скріпленні між собою у вигляді намиста.Традиційно їх переплітали з бісером, коралами, інколи зі срібними хрестиками та виготовляли зі справжніх золотих чи срібних монет.

       Рифи

       Металеві буси, що перемежовувались з коралами.

Вони разом з ланцюжком та хрестиком врівноважували великі дукачі. Хрестики виготовляли зі срібла (заможні носили золоті) та інколи вкривали емаллю. Носили їх на довгих ланцюжках або вузьких оксамитових стрічках.

    Дармовіси (світлячки)

    Це намисто чимось нагадує ялинкові прикраси. Складалось воно з перламутрових намистин з дутого скла. Кількість разків була найрізноманітнішою (деякі нараховували до 30). Кольорова гама залежала лише від кольорів наявних намистин.

    

     У 21 столітті більшість людей носять «знеособлені» аксесуари, біжутерію. Тенденція, напевно, тривала б і досі, якби кілька років тому країну не захлеснула хвиля патріотизму, українізації, пошук української ідентичності. Природно, що таке явище знайшло відображення і в аксесуарах.

Сьогодні прикраси з національною символікою популярні як ніколи, а фантазія майстрів не знає кордонів. Сережки, кулони та брошки з тризубом, чоловічі печатки з гербом, золоті підвіски з емаллю в кольорах національного прапора, модні етнічні прикраси з традиційними українськими орнаментами.

Українці із задоволенням носять символічні аксесуари, не лише віддаючи данину моді. Такі прикраси — це спосіб ідентифікації, люди нарешті зрозуміли, наскільки це важливо.