5 грудня церква відзначає православне свято святого Сави, палестинського ченця, який зцілював людей і наставляв на шлях істинний.

    Хто ж такий Сава? У далекому V столітті, в області Каппадокія, на території нинішньої Туреччини, в багатій родині, народився хлопчик на ім’я Сава. Вже з ранніх років він виховувався в монастирі, проявив неабиякі здібності у вивченні священних текстів і відрізнявся святим способом життя. До сімнадцяти років у нього відкрився цілительський дар, і він вилікував від різних недуг безліч людей. Крім того, Сава вмів викликати в посуху проливний дощ. Вже в Палестині він заснував кілька нових монастирів. Посеред Єрусалимської лаври, його молитвами, забило цілюще джерело.

     Саву називають Освяченим тому, що в ті далекі часи, рідко хто з ченців володів елементарною грамотою. Він же був людиною освіченою і отримав сан священника. Саме Сава розробив строгий Єрусалимський чернечий статут, за яким і живуть ченці у Святій Землі. Сава не був мучеником, але він прославився своїм життям і справами, тому і був зарахований до лику святих.

     Якщо Варварин день називають жіночим, то Савин, традиційно вважають чоловічим. Можливо, це пов’язано з тим, що жінок в монастир св. Сави не пускають. Так чи інакше, але в цей день жінок звільняли від будь-яких робіт, крім приготування їжі. Хоча, треба зауважити, що і чоловіків на роботу не гнали, хіба що, з якихось зовсім невідкладних справ. Дозволялося лише домашнє рукоділля на зразок плетіння лаптів, постол та ін.

     На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гурти, бо прийшла пора «І савити, і варварити, і куделю кучмарити».

      Рано-вранці однолітки сходилися до «винуватця урочистості» і, посіпуючи за вуха, пропонували сісти на ослін, застелений кожухом (звідси й термін – «гутати»). Іменинника гуртом піднімали під стелю і, тричі підгутнувши, вимагали відкупного. Торги тривали доти, доки хлопці не стомлювалися і не погоджувалися на могорич. Зголосившись, нарешті опускали іменинника, вітали зі святом, а він у свою чергу частував сніданком або запрошував на вечерю.

       Подібні обряди існували по всій Україні. Але все ж таки найоригінальніше гутали (вітали) іменинників, які мали ім’я Сава. Спочатку обходили оселі іменинників, а надвечір, зібравшись одній з хат, вшановували всіх разом. На столі скоромного не було, бо ж Пилипівка надворі, піст. Їли квашену капусту, печені яблука, пироги з квасолею, оселедці. Таке дійство жартівливо називалося «похорон Савки». Діти також розігрували подібну сценку зі своїми ровесниками.

      У цей день не прийнято було ходити в гості. Зате сватання у свято святого Сави, вважалося справою важливою, і повинно було принести щастя. А бездітні жінки молилися святому і просили послати їм дитину.

      Благою справою вважали в цей день, сходити до церкви, причаститися і сповідатися в гріхах. Адже завтра наступав день Миколи — одне з найважливіших православних свят.

      Категорично заборонені в Савин день будь-які сварки і чвари. Не можна лаятися і лихословити. Це може образити святого! Зате дуже схвалювалися бесіди на релігійні теми і читання Святого письма.

      Зі святом пов’язана низка цікавих прислів’їв: «Савила та варварила і сорочки собі не справила», «Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці», «По Савці свита, бо на Саву пошита», «Савка приїхав на білих санках» та «Савка бідний, а Микола багатий», «Сава – батько зимового Миколи».