Український скульптор Семе́н (Ха́цкель) Авра́мович (Абра́мович) Якубо́вич член Харківської організації Спілки художників України від 1962 року та Національної спілки театральних діячів України від 1998 року, народився 26 січня 1923 року в місті Лебедині, Харківської губернії, Українська Соціалістична Радянська Республіка (тепер Сумська область, Україна). В книзі реєстрації актів громадянського стану про народження за 1923 – 1924 роки  в записі на сторінці 14 читаємо, що  26 січня 1923 року в місті Лебедин в сім’ї  Аврама Якубовича (1896 р.н. – 27 років) та Нюсі Якубович (23 роки), які проживають на вулиці Сумській народився первісток, якого назвали Хацкель (так записано у КРАГС, пізніше стали називати більш звичним для оточуючих – Семен).

     Дитинство батька скульптора – Авраама, проходило в невеликому провінційному містечку Лохвиця на Полтавщині, в ті часи це Російська імперія. Авраам був одним з 12 – ти дітей містечкового ребе. Після єврейського погрому живими залишилося 3 дітей. Авраам, як і більшість евреїв – біженців, довго блукав неозорими просторами царської Росії. Згодом, доля привела його знову в Україну, в м. Харків.

   Предки по лінії мами – Писаревські, переселились в Малоросію (в ті часи так офіційно в Російській імперії називали Україну) з Польщі ще у ХVІІІ ст.

Дід по матері, ще до революції,був в Лебедин іуправителем в маєтку поміщика. Після більшовицького перевороту 1917-го поміщик втік, його маєток пограбували. Сім’я мами залишилася проживати в невеличкому флігелі поряд з маєтком. Лебедин, в якому пройшло раннє дитинство Семена Абрамовича, залишився в його пам’яті мальовничим, щедро прикрашеним  зеленню  містечком, в оточенні синіх, казкових озер.

    Мама померла відразу  після народження первістка. Турботу про виховання онука взяли її батьки, дуже гарні, добрі люди.

    «Часто зимовими вечерами, – згадує Семен Абрамович, – коли в грубці яскраво горять дрова, гуде вітер в бовдурі, а за вікном мете так, що до ранку снігом заносило половину містечка, ми з дідусем (а інколи і бабуся приєднувалася) малювали кумедні малюнки з життя міщан, або ліпили з  глини казкових вершників та лісових звіряток. В їхній сім’ї  здавна поважали  народну творчість, виготовляли кераміку. На початку 30- х років, коли по селам йшла насильницька колективізація,  яка супроводжувалася конфіскацією майна, хліба, худоби, старенькі відчуваючи що насувається лихо, вирішили  відіслати онука до батька в Харків. Невдовзі всю рідню матері розкуркулили, забрали корівку і коника, а дідуся з бабусею, зарахувавши до «ворогів народу», завантажили в товарняк і у люті морози відправили по етапу в Сибір.

      «І навряд чи хтось з родичів добрався до пункту призначення живим,- говорить Якубович. – Холод і голод косили тоді все живее кругом, на Богом забутих землях України і Росії».
  У батька семирічний хлопчик затримався недовго, невдовзі малий Семен втік не витримавши знущань та побоїв мачухи. Певний час жив на «Рибному базарчику»,  жебракував, коли вже зовсім ставало важко, іноді доводилося і підворовувати. Маленького жебрака і волоцюгу, випадково зустріла тітка Дора, сестра батька. Дітей у них з чоловіком не було, і піклувалася вона про племінника як про рідного сина.
      « Ну, а далі була школа, улюблені занятия по малюванню і … палац піонерів».  Про цю відому сторону життя майбутнього скульптора знає багато мешканців харківщини. Ще підлітком він створює роботи, які привернули до себе увагу, – «Тарас Шевченко» був виставлений на Всесвітній виставці дитячої творчості в Нью-Йорку, «Роскутий Прометей» по цей час знаходиться в музеї Т. Шевченка в Києві. Вже в ранніх роботах Якубовича відчувалася рука справжнього майстра.Впродовж 1938—1941 років навчався в Харківському художньому училищі. У 1947—1950 роках — вільнослухач Харківського художнього інституту (викладачі Ірина Мельгунова, Адолья Страхов).

       Під час війни рвався на фронт, але через поганий зір замість фронту опинився в Трудармії, потім Саратовському номерному заводі. Від 1950 року працював в театрі ім. Т. Г. Шевченка, на Харківській скульптурній фабриці Художнього фонду УРСР. Жив у Харкові в будинку на вулиці Снігирівській № 14/22, квартира 139, потім в будинку на вулиці Культури № 20, квартира 18.

    В центрі Харкова встановлений пам’ятник письменнику Г. Квіткі-Основ’яненку. Романтичний, сповнений экспресії образ видатного театрального діяча Леся Курбаса, засновника театру «Березіль» втілений на меморіальній дошці на фасаді Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка і подарований автором місту. Бюст еврейського классика Шолом – Алейхема подарований автором Просвітницькому центру «Холокост». Семе́н – Ха́цкель Авра́мович багато зробив для Харкова, для української культури в цілому.
Цікава анімалістична скульптура роботи Якубовича – олюднені  образи різних тварин. Цікаві його шаржі, виконані як кольоровими олівцями так і в аплікації.

Семен Абрамович ніжно любив Україну, був переконаний що вона повинна бути незалежною. До кінця життя цікавився політикою, і головне до останнього малював, малював, малював….

Помер Семе́н- Ха́цкель Авра́мович (Абра́мович) Якубо́вич 3 жовтня 2017 року, не доживши 4 місяці до свого 95 річчя, не встигнувши взяти в руки свою останню, як він сам казав, головну книгу свого життя «О жизни и о творчестве», сигнальний экземпляр якої вийшов наступного дня після смерті майстра.