Перший після Трійці четвер у народі називається Русальчиним Великоднем. Подекуди його ще називали Нявським чи Мертвецьким. У народі жило безліч легенд і повір’їв про реальне існування русалок та мавок. Відмінність між першими та другими така: русалки начебто живуть у воді, а мавки — лише в лісі або полі. 

    Як пише відомий український етнограф Василь Скуратівський у книжці “Місяцелік”, за народною уявою, русалки-мавки ззовні вельми красиві, в них неодмінно має бути розпущене волосся й тонка талія. У них білий або трохи синій колір тіла. Вони одягнені у прозорий одяг або ж були зовсім голі. Українські русалки – без хвоста, а русалки з хвостом – це їхні західноєвропейські родички.  Ними стають лише ті дівчата, котрі померли на Зелену неділю, а також небіжчиці, яких не встигли охрестити, і незаконно народжені та утоплениці. 

      В цей день заборонялося працювати, щоб не розгнівити нечисту силу. Особливо остерігалися полоти картоплю та щось садити, бо «все посіяне на Русальчин день, висохне».

      Вірили, що цього дня русалки начебто ходять лісами, полями, левадами, луками та навіть заходять у села, вчиняючи різноманітні забави та веселощі: зваблюють поодиноких дівчат та хлопців і, заманивши, змушують виконувати різноманітні плотські справи й людські забаганки – любощі, кохання тощо. Це єдиний день року, коли вони перетворюються у людську подобу й споживають звичайну їжу. Подекуди до цього дня в лісах робили гойдалки, спеціально для нявок та русалок, аби вони забавлялися та не чіпали людей.

      Вважається, що у четвер русалки вилазять з води, щоб відзначити Русалчин Великдень. Тому намагалися не пускати молодь, особливо дітей, у ліс, луки та поля, купатися в річці. Ображені своєю долею русалки начебто можуть залоскотати до смерті будь-кого, а особливо дітей та молодь. Щоб уберегтись від них, необхідно тримати при собі пучечок полину, якого вони найбільше бояться. Підстерігаючи перехожого за околицею села, русалка запитувала його: “Полин чи петрушка?”. Якщо покажеш полин, русалка зникає, якщо ж відповіси “петрушка”, то вона каже: “Ти моя душка!” і може залоскотати на смерть.Тому, аби не потрапити до їхніх рук, треба ще любисток, що відганятиме їх. Тому, деінде, Русалчин день називали ще “мертвецьким Великоднем”.

       Цього дня селяни варять просто неба різноманітні страви і взаємно частуються. У деяких регіонах на підвіконня клали гарячий хліб, вважаючи, що від пари та запаху русалки будуть ситі.

     На Нявський Великдень діти та молодь не виходили за межі села. Лише жінки з чоловіками, зодягшись у святковий одяг, йшли в поля, влаштовуючи частування з різноманітними забавами, а потім розносили їжу на межі нив – «для русалок».

     Дехто з найвідважніших дівчат таємно йшов до лісу, несучи сплетений з живих квітів віночок. Вважалося, оскільки русалки люблять ходити в таких прикрасах, то неодмінно приймуть його, а дівчині допоможуть вийти заміж. Проте,  не забували прихопити з собою любистку чи полин, як оберіг.

У деяких регіонах України в цей день поминали небіжчиків, але лише тих, хто помер не своєю смертю чи вчинив самогубство. Батьки плели віночки і відносили їх на могилки, де клали їх навхрест.