Наприкінці грудня 1845 року — на початку січня 1846-го в Києві створено таємне Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія, яке обстоювало ідею побудови української держави на засадах особистої і національної свободи в межах панслов’янської федерації. Незважаючи на вкрай короткий термін його діяльності, ідеологічні засади товариства в різних модифікаціях знайшли відображення в більшості українських політичних програм аж до проголошення Україною незалежності у листопаді 1917 року.
Ініціаторами створення товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. Членами братства були Г. Андрузький, О. Навротський, Д. Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, О. Тулуб- всього за весь час існування братства до нього входило 12 українських інтелігентів. У квітні 1846 року до братства вступив Т. Шевченко.
Арештант у фраку
На пристані кілька днів чергували жандарми. Вони чекали на Тараса Шевченка, який мав прибути до губернського міста із Броварів. Фотографія ще не була поширена, тож користувалися словесним портретом, не надто чітким. Зріст – 1 метр 64 сантиметри, середній, як для того часу. Коренастий, без бороди та вусів. Щодо кольору очей, то свідчення плуталися. Одні казали, що вони карі, інші – сірі чи навіть – блакитні.
Не проґавити «клієнта» допоміг випадок. Шевченко був у фраку, чим і привернув до себе увагу жандармів. Це сталося 5 квітня 1847 року, у Великодній понеділок в Києві, на переправі через Дніпро. Тарас був готовий до такого повороту подій. Добрі люди радили йому позбутися «доказів». Можливо поет і готувався, але «не зміг» позбутися найголовнішого «доказу» – рукописної збірки «Три літа», яку до того ж прикрасив автопортретом, по обидва боки якого «пророчо» зобразив жандармів. Окрім рукопису, вилучили три пістолі. Описавши майно, Шевченка повезли до цивільного губернатора Івана Фундуклея.
– Куди це ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися? – здивувався той, побачивши святковий одяг.
– Та, бачте, поспішав до Костомарова на вінчання, – відповів арештант. – Він прохав мене за старшого боярина. Дак я ото, заким у Броварах перепрягли мені коней, поголився і причепурився. Гадав, щоб з воза просто до молодого.
– Де жених, туди треба і бояринові, – зіронізував Фундуклей. Костомарова арештували тиждень тому.
Тарасові Шевченку тільки-но виповнилося 33 роки. Арешт не пригнітив його. Усю дорогу до Петербурга він співав і жартував із двома жандармами, які його супроводжували.
– З виду і не вгадаєш, хто з вас арештований, – сказав доглядач якоїсь поштової станції, побачивши трійцю.
Навіть у казематах Тарас випромінював спокій. Просив вина. На допитах вдавав дурника, який нічого не чув і не знає. На сторінках Біблії – єдиної книжки, яку дозволили взяти з собою – написав романтичну елегію «Садок вишневий коло хати».
Жандарми переклали «Три літа» російською. Для імператора підготували короткий переказ. Казали, почувши свій опис у поемі «Сон», Микола І спочатку сміявся. Проте на словах про свою дружину:
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою
дуже розсердився. Хоч цар, як пліткували, уже багато років не жив із Олександрою Федорівною подружнім життям і загруз у страшній розпусті віддаючи перевагу коханкам. «Якщо він відзначає жінку на прогулянці, в театрі, у світі, він каже одне слово черговому ад’ютанту, – описував французький письменник Астольф де Кюстін. – Особа, яка привабила увагу «божества» (тобто – царя), потрапляє під нагляд. Попереджають чоловіка, якщо вона заміжня, батьків, якщо вона дівчина, про честь, яка їм випала. Немає випадків, коли ця відзнака була прийнята інакше, ніж з виявленням глибокої вдячности. Нема прикладу, щоб збезчещені чоловіки чи батьки не використали свого безчестя». Є версія, що свого часу Микола І вчинив так з Емілією Тімм – дружиною художника Карла Брюллова, Шевченкового вчителя. Тож цар відчував до поета подвійну злість. Звідси і його допис власною рукою на конфірмації: «Із забороною писати та малювати, і щоб від нього ні в якому разі не могло виходити обурливих і пасквільних творів». Наступні 10 років Тарас Шевченкопровів на засланні у Прикаспійських пустелях і степах. Це скалічило його фізично. Із веселого жартівникаПоет перетворився на сумного, понівеченого діда.
200 рублів за пильність
На перехресті Стрітенської та Стрілецької вулиць, практично під стіною Софії Київської, стояв будинок із флігелем. Він належав священникові Якову Завадському. Тут винаймали кімнату юрист Микола Гулак і студент університету Олексій Петров. Якось юнак ненавмисне підслухав «занадто вільні» розмови свого сусіда. Невдовзі доніс владі: у місті діє таємне братство, що ставить за мету «знищити в Росії монархічний спосіб правління і влаштувати правління народне з представницькою формою, у якому б кожне окреме слов’янське плем’я мало в себе особливого правителя, що засідає в загальній раді слов’янських племен».
Третє відділення канцелярії Його Величності – імперська таємна поліція. З’явилося воно після повстання декабристів. Штат невеликий – до пів сотні осіб. А от «позаштатних працівників» – тисячі по всій імперії. Уся ця махіна від середини березня 1847 року неперервно – день і ніч – працювала над викриттям «слов’янського товариства». Нею особисто опікувався імператор Микола І – «Гальмо», як називав його Шевченко.
Гулака арештували в Петербурзі, куди він переїхав на службу. Поки тривав обшук, Микола попросився до вітру. Сумлінний жандарм вирішив перевірити туалет. Просто з фекалій дістав кілька аркушів паперу. Це був статут товариства і «Закон Божий, або Книга буття українського народу» – програмний текст братчиків. Пристав Андрій Юнкер який виявив пильність отримав 200 карбованцівсріблом у винагороду.
Також, реквізували перстень із зображенням святих Кирила і Мефодія. Петров згадував, що така прикраса була знаком належності до товариства.
Про Миколу Гулака залишилося вкрай мало спогадів. Він здобув освіту в Дерпті – нині місто Тарту, Естонія. Бездоганно знав німецьку – друзі жартували, що розмовляв нею навіть зі своїм собакою. На допитах поводився шляхетно. Заявив, що не може сказати нічого – бо це не його таємниця. Шеф ІІІ відділення, граф Олексій Орлов, і управитель Леонтій Дубельт погрожували смертною карою, вмовляли прощенням, шантажували батьками, яких Микола дуже любив. Усе марно. Тоді в камеру прийшов священник Олексій Малов – щоб висповідати арештанта.
Отця Олексія теж шантажували – і теж у справі таємних товариств. Свого часу така собі Катерина Татаринова, у дівоцтві Буксгеведен, після смерті чоловіка зацікавилася сектами й відкрила гурток «Духовний союз». Покровителем став сам князь Олександр Голіцин, тоді міністр освіти. Свого дядька оголосила пророком. У її помешканні представники тогочасної еліти молилися і шукали просвітлення. Іноді шмагали себе батогами. Ходив туди й Малов – так і потрапив на гачок ІІІ відділення. Тож під виглядом сповіді Гулака фактично влаштовував допит, а потім усе переказував Дубельту. Втім навіть красномовність священника не похитнула Миколи – до кінця слідства він зберігав мовчання. Врешті взяв усю вину на себе.
Микола Гулак, відбувши ув’язнення і заслання, став уникати давніх знайомих. Замість гуманітарних наук зацікавився математикою – аж так, що вигадав «четвертий вимір». Викладав в Одесі, Кутаїсі та Тифлісі. Одружився з акторкою, останні роки жив з її донькою, яку виховував як власну. Одного разу випадково зустрівся з Костомаровим на науковій конференції у Тбілісі. «Коли Костомаров приступив до Гулака й поцілував його, він замішався. Не знав, що сказати. Муркнув щось йому у відповідь і зараз вернувся назад до того, з ким говорив перше», – описує той момент випадковий свідок Микола Горяєв.
Імператор панічно боявся, що до товариства залучені військові. Тільки-но з’ясувалося, що жодних повстань і замахів не заплановано, він відразу перестав цікавитись справою. Проте маховика слідства зупинити уже не змогли. Арешти відбувалися по всій імперії. У Варшаві затримали письменника Пантелеймона Куліша та його шваґра Василя Білозерського. У Новоархангельську – улана Павла Ашаніна. У Києві – студента Георгія Андрузького та університетського професора Миколу Костомарова.
Костомаров любив романтично перебільшувати розповідаючи про себе. Навіть створив міт, начебто його забрали під варту просто з-під вінця. Насправді арешт стався за тиждень до весілля з Аліною Крагельською.
Після арешту, на слідстві він безпорадно викручувався, чим лише погіршив своє становище. Вдавав психічно хворого – теж невдало. Врешті таки дав свідчення проти Гулака та Білозерського. Костомаров після арешту деякий час прожив у Саратові. Довго шукав відмовок, щоб не брати шлюбу з Аліною Крагельською. Врешті розірвав стосунки з нею й переїхав до Петербурга. Вона вийшла заміж за іншого, овдовіла й таки побралася з Костомаровим. Перед смертю записала з його слів «Автобіографію».
Автор «Чорної ради»
Достеменно невідомо, чи був учасником братства Пантелеймон Куліш. Але 1845 року – в час розквіту товариства – він точно тісно спілкувався з усіма його учасниками. Палкий шанувальник Гетьманщини й демократичних цінностей, він реготав із «незчисленних» анекдотів та сарказмів Тараса Шевченка про «москалів». Називав їх «кацапами» та вважав за «народ грубіянський, нездатним ні до чого високого».
Невдовзі все змінилося. Наступного року на запрошення редактора Петра Плетньова Куліш переїхав до Петербурга і став набагато обережнішим у висловлюваннях.
«Те, що зазвичай називають щастям, ллється на мене рікою, – нотував у щоденнику. – Рік тому я був вчителем повітового училища в Києві і заробляв в місяць 18 рублів сріблом. У вересні я зроблений старшим вчителем Рівненської гімназії і став отримувати 32 рублі в місяць. Через місяць Петро Олександрович викликав мене уПетербург і доставив мені два місця, з яких я заробляю 81 рубль сріблом у місяць».
Ув’язнення стало для Панька шоком. Він легко зрікся своїх переконань. Щоправда, друзів не здав. Вину перекинув на брата своєї дружини.
«Звеличував Мазепу»
Найгірше на допитах поводився Георгій Андрузький. Здав усіх цілковито. «Осуджуючи Хмельницького, Шевченко звеличував Мазепу!» – він неначе хвалився своїми знаннями на допиті, що втім не врятувало його від заслання.Але людська душа – темний ліс, уже на засланні Андрузький вдруге потрапив в поле зору таємної поліції. Під час несподіваного обшуку жандарми знайшли у нього14 списаних зошитів. Серед них був варіант Конституції — «Начерки Конституції Республіки», де пропонувалося створити федерацію слов’янських народів — Слов’янські Сполучені Штати але без Росії. Слов’янська республіка рівноправних штатів з центром у Києві мала включати 7 автономій зі своїми президентами: 1) Україна з Галичиною, Чорномор’ям і Кримом; 2)Польща з Познанню, Литвою і Жмуддю; 3) Бессарабія з Молдавією і Валахією; 4) Остзея (Прибалтика); 5) Сербія; 6) Болгарія; 7) Дон. Це була оригінальна і смілива думка: відновлення Гетьманщини, якщо можна — окремо, якщо ні — в Слов’янщині. Серед записів був такий: «Щоб створити Україну, необхідно зруйнувати Росію». За порушення режиму заслання Андрузького ув’язнили в Соловецькому монастирі. Під час нападу на обитель англо-французької ескадри відзначився хоробрістю і в нагороду був переведений до Архангельська. Служив у канцелярії суду. Потім йому дозволили повернутися до Полтавської губернії, працював в окружному суді. Як прожив останні роки, коли і де помер — невідомо.
Подальша доля антигероїв цієї історії
Не менш цікаво простежити подальші поневіряння інших«героїв» цієї історії:
- Микола І затіяв ще одну війну із Заходом – і програв. Британсько-французький десант вщент розбив російську армію в Криму. Щоб підняти бойових дух вояків, взимку імператор напів голим проскакав перед гвардійцями в Петербурзі. Підхопив застуду та помер. Подейкували про самогубство.
- Шеф жандармів Граф Олексій Орлов і тут «прибирав» за своїм государем – очолив делегацію на Паризькій мирній конференції і виторгував для Росії відносно непогані умови. За це новий імператор Олександр ІІ подарував йому титул князя. Очолив (без ентузіазму) комісію із підготовки скасування кріпацтва. Сповнивши і цю справу, наступного року помер.
- управитель Третього відділення Дубельт не сидів «склавши руки»,за його наказом арештували Івана Тургенєва, Федора Достоєвського та ще чимало поважних людей. Олександр ІІ пропонував йому підвищення – місце Орлова. Леонтій Васильович опустив голову і пробурмотів, що для такої посади потрібна людина з титулом. Монарх або не зрозумів натяку, або не захотів його почути. Дубельта перевели в Державну раду.
- Студент Петров знайшов застосування своїм навичкам – влаштувався на роботу в ІІІ відділення. Але з Дубельтом не спрацювався. Через два роки його арештувати – буцімто за крадіжку документів – і відправили на заслання.