Молодший сержант Збройних сил України Лепетю́ха Васи́ль Васи́льович народився 27 березня 1960 року на хуторі Грядка Великовисторопської сільської ради в багатодітній сільській родині, у якій був дев’ятою дитиною.
Після закінчення школи, Васи́ль Васи́льович вступив до Харківського автотранспортного технікуму, після закінчення якого, юнак залишився працювати в першій столиці України. З Харковавін пішов на строкову військову службу в Радянську армію,в Харкові зустрів своє кохання, народився син. Звичайне життя, звичайної людини, адже не зважаючи на бурхливе політичне життя в Україні, про війну та ще й з «братньою» як багатьом здавалося Росією, переважна більшість українців не могла навіть подумати.
Але «раптово» у 2014 роцізвичне для багатьох життязакінчилося – втеча Януковича, анексія Криму, початок гібридної війни на сході України. Ослаблені непродуманими реформами ЗСУ терміново потребували допомоги, і в той лихий час плече допомоги Армії підставили десятки тисяч добровольцівсеред яких був і Василь Васильович,який незважаючи на свій вік пішов до Збройних Сил Українине чекаючи повістки з військкомату.
У військкоматі йому не раз говорили: «Чоловіче! Тобі вже 55-й рік. Це навіть не 45. Там і молодим важко! Там війна. Там убивають!», але це не змусило Василя Васильовичазмінити своє рішення.
І вже 1 серпня 2014 року він став бійцем 92-ї окремої механізованої бригади,йому присвоїли звання молодшого сержанта, призначили на посаду командира відділення, обрав собі позивний «Дід».
Невдовзі – 25 серпня 2014 року, він опинився в самому пеклі бойових дій під Іловайськом. Загинув «Дід» – Василь Лепетюха приблизно о 4-00 28-го серпня 2014 р. на дорозі поміж селами Новозар’ївка та Войкове за 5 км на схід від міста Комсомольське (Донецька область). Він був у складі ротно – тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади, яка мала деблокувати війська, що опинились в Іловайському котлі. Колона спочатку потрапила під масований обстріл російських військ з РСЗВ (ракетних систем залпового вогню) «Град», мінометів і танків, а потім була обстріляна кулеметним та автоматним вогнем диверсійно-розвідувальних загонів росіян. Разом з Василем Васильовичем в той день загинули його бойові побратими – Руслан Батраченко, Юрій Безщотний, Сергій Бризгайло, Антон Бутирін, Андрій Деребченко, Олекандр Карасик, Олександр Карпенко, Ігор Романцов, Сергій Чорний. Саме після Іловайська остаточно розвіявся міф про братів – росіян. Адже вони, пообіцявши «зелений коридор» для виходу наших частин із оточення, підтягнули танки, артилерію, зенітні кулемети та впритул «по-братські» розстрілювали наших хлопців, які цим «коридором» почали відходити.
16 вересня 2014 р. пошуковцями Місії «Евакуація-200» тіло Лепетюхи В.В. та 8 його побратимів було ексгумованоз братської могили неподалік с. Новозар’ївка та вивезено до Запоріжжя. Опізнаний за даними ДНК експертизи. Похований 6 березня 2015 р. на кладовищі села Подвірки, Дергачівського району Харківської області.
На меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» у Києві портрет В. В.Лепетюхи розміщений у 3 секції, 5 ряді, 22 місці.
Лишилися дружина, син, брат Микола.
Указом Президента України № 436/2015«Про відзначення державними нагородами України» від 17 липня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
