Видатний український сатирик, лірик, гуморист і публіцист Бо́йко Владисла́в Фе́дорович (в літературі — Василь Шукайло, Шукайло— це дівоче прізвище його матері, сільської вчительки) народився 8 вересня 1939 року в с. Михайлівка Лебединського району на Сумщині. Свій перший вірш він опублікував в Лебединській районній газеті «Соціалістичне життя» ще навчаючись у школі, у далекому 1954 році. З 1957 року почав працювати у редакціях районних газет Сумської області. У 1966 році Владисла́в Фе́дорович закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, у 1968 році відділ журналістики Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Влітку 1968 року, після закінчення Вищої партійної школи, Владислав прийшов на виробничу практику до редакції сатиричного журналу «Перець», в редакції якого потім продовжив працювати протягом наступних двадцяти п’яти років, як згадував про цей період в житті письменника його товариш і колега Володимир Чепіга: ” Владислав Бойко напрочуд легко і просто увійшов до «перчанського» колективу”. Як невдовзі з’ясувалося, Славко (Славко, Владько (так іменували його в молоді літа), перегодом — Владислав, а вже потім — Владислав Федорович Бойко) пречудово знає масу українських пісень і до того ж добре їх співає. Та ще й уміє акомпанувати на гітарі. Згодом він написав кілька пісень з власною ж мелодією. Одну з них (під назвою «Повернення») багато його колег – письменників вважає рівною кращим зразкам народної козацької пісні. Окрім професійних чеснот, як пише про нього Володимир Чепіга: «хлопець з козацькими вусами виявився завзятим рибалкою на превелике задоволення таких же вудкарів. До того ж, Славко настільки уміло й затято грав у шахи, що дуже скоро з ним у редакції мало хто наважувався сісти за шахівницю».
В «перчанському» колективі викристалізувався й зміцнів його публіцистичний хист як фейлетоніста. Так само впевнено ішов він до вершини своєї поетичної майстерності. Сатиричні вірші Владислава Бойка позначені і справедливою злістю, і м’яким, теплим гумором, а його нехарактерна для сатириків лірична поезія не поступається кращим світовим зразкам. Владислав Бойко багато їздив по Україні, багато працював, завжди був у першому ряду борців за справедливість. Жодного разу він не пішов проти своєї совісті, не зрадив своїх переконань. У його книжках (їх дев’ять, за обсягом вони не такі вже й великі) закладено стільки життєвої правди, що вони переважать не один грубезний том, як сказав колись сам Владисла́в Фе́дорович – «літ сірятини». Владисла́в Фе́дорович Бо́йко автор збірок сатири і гумору: «Осел – диригент» (1973), «Боброва шуба» (1978),
«Соловей на службі» (1984), «Трактат про ніс» (1987), поетичної збірки «Журавлина пора», казки для дітей «Як їжачок зайчика рятував». В. Ф. Бойко один з авторів колективної збірки «Ляпас по пиці» (1995), а вірш «Богошукачеві», який суперечив тодішній політичній кон’юнктурі, було вилучено з усіх 16 тис. примірників книги «Сміх на голову» (1982) і вперше побачив світ у збірці «Родові риси» (1990). Усі твори письменника були опубліковані в Києві.
З 1996 року Владислав Бойко став членом Національної Спілки письменників України.
У 1999 році за вагомий внесок у розвиток вітчизняної журналістики В. Г. Бойку присвоєно почесне звання «Заслужений журналіст України» з врученням нагрудного знаку та посвідчення встановленого зразка. Зважаючи на поетичні здобутки, він став лауреатом літературних премій імені Леоніда Глібова (2000), Степана Олійника (2004), був обраний одним із членів журі Всеукраїнської літературної премії імені Олександра Олеся.
Після редакції журналу «Перець» Владислав Бойко працював у газетах «Турбота» та «Криминальное обозрение» (1995 – 98 роки) (Київ), від 1998 року редактор відділу публіцистики письменницького часопису «Вітчизна» та відповідальний секретар журналу «Трибуна». Водночас, організовує та видає сатиричні газети«Гаківниця» та «Від вуха – до вуха», як оглядач долучається до випуску газети «Веселі вісті» (2001). Одночасно продовжує творити свою чудесну поезію.
Помер Бо́йко Владисла́в Фе́дорович (а разом з ним і Василь Шукайло) у Києві 16 лютого 2015 року, на 76 році життя, залишивши нам на пам’ять свої чудові гуморески, ліричну поезію та пісні.