ДО РІЧНИЦІ ЗАТВЕРДЖЕННЯ ГЕРБА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

25 лютого 1918  року на засіданні Малої Ради (орган Центральної Ради, що діяв між сесіями) був затверджений Герб Української Народної Республіки. Ухвалений закон не містив малюнків, а мав лише опис. Майже через місяць 22 березня Мала Рада схвалила зображення герба авторства відомого художника Василя Кричевського – Тризуб князя Володимира Великого, обрамлений оливковим вінком.

      Із протоколу засідання Малої Ради 25 лютого 1918 року, місто Коростень        У справі державного герба України Мала Рада ухвалила: «Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської Держави часів Володимира Святого».

      За часів Гетьманату Тризуб залишився в геральдичному вжитку. 24 листопада 1918 року спеціальна комісія схвалила проекти герба та печатки, підготовлених Георгієм Нарбутом, але вони залишилися незатвердженими.

Тризуб на «Шаблі Карла Великого»

В X ст. германськими племенами на руїнах Франкської імперії була створена Священна Римська імперія германської нації. В цій державі до кінця XVIII ст. при коронації імператорів опоясували священним мечем-шаблею, котра скоріш за все була виготовлена в Києві, потім шаблю перевезли у Відень, де вона й зберігається по цей день.

Піхви так званої «Шаблі Карла Великого». Фрагмент оздоблення. Х ст. (Відень, зібрання Імператорської скарбниці Історико-художнього музею). Дослідники вважають, що шабля Карла Великого скоріш за все є «шаблею Володимира Великого». Фахівець з давньоруської зброї Анатолій Кірпічніков вважав, що зброяр заховав княжий знак Володимира у рослинному плетиві оздоблення піхов

      Мова йде про знамениту «шаблю Карла Великого» або «Віденську шаблю». Про те, як з’явилась шабля серед німецьких церемоніальних реліквій, існують різні легенди:одна розповідає, що вона була подарована Карлові героєм казок з «Тисячі і однієї ночі» Багдадським халіфом Гаруномаль Рашидом, інша – що була захоплена Карлом Великим в бою з аварами, а ще частина дослідників стверджує що «Віденська шабля»подарована матір’ю угорського короля Соломона у 1063 році одному з баварських герцогів під назвою «меч Атілли», а потім уже перейшла у власність імператорів, втім існуєбагато інших як наукових версій так і легенд.

        Що стосується дослідникі, впринаймні, на цій думці зійшлися і наші, і західні дослідники, і російські –«шабля Карла Великого», по-перше, на кілька століть молодша самого імператора, по-друге, була виготовлена десь близько 1000-го року, по-третє, походить найвірогідніше з Києва і, потрапила до Західної Європи як дипломатичний подарунок Володимира Святославовича якомусь із європейських колег.Отже, шабля Карла Великого скоріш за все є «шаблею Володимира Великого».

      У1965 році знаменитий вчений – дослідник давньоруської зброї Анатолій Кірпічніков доволі переконливо довів київське походження цієї шаблі, вінвважав, що зброяр приховав княжий знак Володимира у рослинному плетиві оздоблення піхов.

Дослідники вважають, що шабля Карла Великого скоріш за все є «шаблею Володимира Великого». Фахівець з давньоруської зброї Анатолій Кірпічніков вважав, що зброяр заховав княжий знак Володимира у рослинному плетиві оздоблення піхов

    Завдяки надзвичайно високому рівню українського зброярського мистецтва ця шабля на довгі століття стала однією з найбільш шанованих реліквій німецьких імператорів, подібно як і знамените Київське Євангеліє (або «Реймське Євангеліє»), на котрому впродовж віків складали присягу французькі королі. Привертає увагу ще одна легендарна назва цієї шаблі — «Меч Атілли».

«Шабля Карла Великого» експонується у Віденському Історико-художньому музею (вітрина ліворуч) серед інших імператорських інсигній.