У багатьох регіонах України у перші дні Петрівки (у деяких регіонах це робили на третій день Трійці) організовували хресні ходи до водяних об’єктів: річок, озер, криниць, джерел та навіть бродів драговин. Називалося це обрядове дійство – «ходіння на воду».

        Напередодні Зелених свят селяни організовували толоку: чоловіки йшли до гребель, очищали їх від непотрібної зарості (очерету), укріплювали береги, ремонтували лотоки, розширювали русла, по яких стікала вода до загат і коліс. Після того (в одних випадках на Зеленому тижні, в іншому – у перший понеділок Петрівки) до сходу сонця селяни збиралися на вигоні чи перехресті доріг і під супровід пісень, магічних ігор і танців, йшли до ставу чи річки. Назустріч з хлібом-сіллю виходили власник водяного млина з дружиною, виголошуючи ритуальні слова про важливу роль та святість води.

Після освячення млина робили ритуальний обхід. На верхній частині ставу чи річки ходаків зустрічали «водяники» – переодягнені односельці. Після відповідної обрядодії вони вдавали, що «йдуть в очерет». Ця  давня традиція мала не тільки символічний, а й практичний сенс: у такий спосіб люди не лише віддавали шану живосиллю води, а й очищали та лагодили ставки, русла річок, греблі й млини.

     Також, хресні ходи організовували і до джерел, а передусім польових криничок, котрі вгамовували спрагу жниварям, пастухам і мандрівникам. Біля таких джерел священик освячував воду, читав молебні й відправляв панахиди «за упокій душ полеглих чи померлих».

      Крім криниць, хресні ходи робили і до живих джерел, які в народі називали безоднями. Це переважно природні животоки, які не замерзають за найлютіших морозів. Нерідко такі глибинні живограї були оповиті легендами та переказами про надприродну силу, цілющість та святість їх вод.

У перші дні Петрівки освячували і броди. За відсутності в давніші часи мостів та поромів, люди користувалися переважно бродами. Найбільше таких місць було на Дніпрі, Дністрі, Десні, Бузі, Прип’яті й Тетереві. Люди вірили, що перебродами опікуються водяники.

      За наявності, освячували також і драговини – небезпечні місця, розташовані переважно у пониззі річок та на болотах. Вони здавна відлякували людей свою загадковістю й непередбачуваністю. Існує безліч переказів та легенд про топкі місця. В одних випадках там живе нечиста сила, яка зваблює до своїх нетрищ людей і тварин, щоб засмоктати, в інших – невизначене «єство» – господар драговини. Щоб умилосердити його, організовували святочні ходи. Драговину освячували водою, обходили хресним ходом із свічками, хоругвами та образами, співали священні пісні, читали Євангеліє і обкурювали кадилом; якщо в цих місцях були випадки загибелі людей, то справляли панахиди.

      Отже, ці обрядодії підкреслювали важливість та цінність чистої прісної води, котра завжди була величезним скарбом як для людини, так і для громади вцілому. Проблема наявності та охорони життєдайної води є особливо актуально і в наш час.