Мамонт – загальна інформація
Ма́мут або ма́монт (Mammuthus) рід вимерлих тварин з родини слонових.
Назва Мамонт ймовірно походить з мови народу мансі манг онт — «земляний ріг» (є й інші версії) і зближено з християнським ім’ям Мамант, остаточної визначеної етимології немає. З російської слово потрапило в європейські мови — зокрема, до англійської (у формі Mammoth).
В Україні здавна існувала власна назва скам’янілостей, що стосуються цих тварин — «мамут». Мамонти були розповсюджені на усіх материках, окрім Австралії та Антарктиди, у період з пізнього пліоцену до пізнього плейстоцену (4,8 млн. —10 тис. років тому).
Для мамонта характерні:
- великі розміри тіла і потужні кінцівки,
- зрощення ніздрів та верхньої губи у хобот,
- надмірний розвиток верхніх різців і формування бивнів
- на передніх і задніх ногах було по 4 пальці (у слонів їх по 5).
Мамонти були більшими за всіх сучасних слонів,їх висота досягала 3,5 метрів, а вага близько 6–8 тон, а окремі великі самці Mammuthus primigenius могли мати масу тіла до 12 тон. Довжина бивнів доходила до 5 метрів, а важили вони до 100 кілограмів. Мамонти жили стадами й чудово почувалися в тогочасному суворому кліматі завдяки довгій шерсті та запасам підшкірного жиру. Харчувалися вони будь-якою доступною рослинністю: травою, листям, не гребували й гіллям. Жили тварини довго – 60–70 років.
Поряд з цим, слід зазначити, що не всі мамонти були велетнями, більшість відомих видів були не більшими за азійського слона. Знайдено, також, викопні (вимерлі) види карликових мамонтів: на островах Санта – Барбара (M. exilis) і Сардинія (M. lamarmorae), Mammuthuscreticus (мамут критський карликовий) – ріст останнього був близько 1,13 м в холці і вага приблизно 310 кг. Існували, також, форми карликових мамонтів на острові Врангеля, на півночі Сибіру.
Значення мамонта в житті первісної людини
Полювання на мамонтів за верхньопалеолітичної доби було основою мисливського господарства у північних регіонах сучасної України. На сьогодні відомі десятки докладно описаних палеолітичних стоянок мисливців на мамонтів. Вважається, що в цей час людина була представлена формою кроманьйонці (неоантропи) (Homosapienssapiens), яка існувала в проміжку часу від близько 40 000 років тому і до 10 000 років тому. Кроманьйонці дали початок сучасним європейцям. Здібності їхніх попередників — неандертальців (Homosapiensneanderthalensis)(середній палеоліт, 80–32 тис. років до Р. Х., тобто культурна епоха Мустьє) — до подібних полювань і загалом подібних форм природокористування, очевидно, були меншими.
Первісні люди вживали м’ясо мамонтів у їжу, а кістки, шкіра та бивні правили за основу примітивних жител та за матеріал для виготовлення чудових мистецьких виробів та навіть музичних інструментів.
Художники палеоліту зображували тварин (і переважно тільки тварин), при тому мамонти були такими ж популярними об’єктами творчості, як зубр, кінь чи олень. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла разючого рівня.
Набір прадавніх музичних інструментів із мамонтових кісток (стегна, лопатки, щелеп, черепа, таза та ін.) були знайдені в одному з жител мисливців в Мізинській стоянці на Чернігівщині в Україні. Під їх звучання, вважають дослідники, наші пращури виконували ритуальні танці.
Перші знахідки решток мамонта на території України
Перші письмові згадки про знайдені залишки «допотопних мамонтів» на території східної Європи відносяться до початку ХVІІІ ст. Ще при Петрі І були видані спеціальні державні укази про збирання кісток мамонтів, їх вивченням займалися багато вчених, в тому числі і М. В. Ломоносов. Однак слід зазначити що в основному їх знаходили на території Сибіру, знахідки на території України були доволі рідкісні і викликали непідробний інтерес у сучасників. У колекції Національного Музею Історії України зберігається великий уламок бивня мамонта знайдений в 1836 році біля села Трипілля на Київщині, про що на ньому зробили відповідний напис. Бивень потрапив до колекції відомого археолога – любителя, чиновника 5-го класу Кіндрата Андрійовича Лохвицького, який займався в Києві пошуком предметів старовини, в тому ж 1836 році він подарував його музеєві Київського університету. В 1936 році, у зв’язку з реорганізацією музеїв, уламок бивня, разом і з іншими експонатами університетського зібрання передали до НМІУ.
Перші повні скелети мамонтів на території України були знайдені восени 1839 року в селі Кулешівка (нині в Сумській області), яке в ті часи належало графам Головкіним. Копаючи яму під фундамент гуральні, робітники наштовхнулися на величезні кістки і, злякавшись, відразу повідомили про це графа. Рештки невідомих тварин знайшли саме в той період, коли науковці тільки-но починали вивчати доісторичних істот. Юрій Головкін, як освічена й забезпечена для свого часу людина, збагнув, що йшлося про справжню археологічну знахідку. Він одраз уповідомив про це свого друга — профессора медицини Харківського університету Івана Йосиповича Калиниченка. Видатний вчений –натураліст зацікавився знахідкою і особисто прибув у Кулішівку з експедицією. Розкопки поблизу Кулішівки на березі річки Хусь тривали десять днів поспіль. Повністю закінчити роботу не вдалося. На заваді стали грунтові води. Проте, археологам пощастило зібрати два повних скелети мамонтів. Знайдені кістяки вивозили з Кулішівки кіньми, однак, подальша доля всієї знахідки наразі не відома. Крім скелетів мамонтів, було виявлено багато кісток інших ссавців льодовикового періоду — шерстистого носорога, великорогого оленя, диких коней тощо. Знайдені тут рештки мамонта ідентифіковані як Mammuthustrogontherii (степовий мамонт).
У 1841 році на візначення наукового відкриття було встановлено один з найоригінальніших у світовій історії пам’ятник мамонтові. Автором проекту пам’ятника був сам Іван Калениченко. Кошти на його виливку на одному із заводів Харкова наддав власник маєтку Юрій Головкін. Пам’ятник Кулешівському мамонту був перший і тривалий час єдиний у світі.
Пам’ятник мамонтові — чотиригранна металева стела, на гранях якої з гори вказаний рік «1841», зображено барельєф мамонта й викарбувана різноманітна інформація про цінність і важливість палеонтологічної знахідки, а також, інформація про те, що в цьому місці проходив кордон між росією і Річчю Посполитою.
Зокрема, на гранях є такі надписи:
«Мєсто сіє било граніцею меж Польшею і россією»
«Сія чрєзвичайная редкость отискана в присутствії владєльца оберкамергера графа Ю. А. Головкіна»
«Кості мамонта оставлєни Харьковскому Університету і хранятся в Зоологіческом кабінетє»
Унікальні знахідки були зроблені під час будівництва нового Кодацького мосту (відкритий в місті Дніпропетровськ (нині Дніпро) у 1982 році) коли з дна річки Дніпро було піднято, окрім інших знахідок, зуби мамонта (лат. Mammuthus primigenius – шерстистий мамонт), які виявилися найбільшими з усіх відомих у Європі. Розмір їхньої жувальної поверхні сягає 41 см при вазі 12 кг, а абсолютний вік становить 30 тис. років.
Знахідки решток мамонта на території Лебединщини
Більшість знахідок решток мамонта на території України були зроблені випадково: під час будівництва, видобутку корисних копалин тощо. Не становить виключення і палеонтологічна колекція Лебединського краєзнавчого музею. Вперше поодинокі рештки мамонта на території Лебединщини були виявлені в 40 – 50 роках ХХ століття, так, в торфовищах на Протопопівщині і в Будилці були знайдені кістяки доісторичних оленів, шерстистого носорога та інших давно зниклих тварин. На березі річки Псел біля с. Курган були виявлені вимиті водою зуби та ікла мамонта. Всі ці речі були передані в Лебединський краєзнавчий музей, де вони зберігаються до цього часу. Але, найбільшу кількість кісток мамонта було виявлено у 1963 р. під час будівництва очисних споруд автовокзалу в м. Лебедин. Зараз вони перебувають у складі експозиції музею. Встановлено, що усі знайдені рештки належать шерстистому мамонту(MammuthusprimigeniusBlumenbach) (перший науковий опис шерстистого мамонта склав німецький вчений та дослідник, природознавець Йоган Фрідріх Блюменбах в 1799 році, тому в назві шерстистого мамонта присутнє прізвище дослідника та рік). Проміри знайденого остеологічного матеріалу здійснювалися за єдиною схемою (Гарутт, Форонова, 1976; Гарутт, 1992) з використанням штангенциркуля з точністю до 0,1 мм.
Краніальний скелет. Знайдений добре збережений бивень (dentisincisivis) світло-жовтого кольору, частково пришліфований. Чітко виділяється тріщина, яка йде вздовж тіла кістки. Максимальна довжина бивня по великій кривині становить 147 см, біля його основи є поздовжні борозни. Діаметр бивня у проксимальній частині (максимальний) — 9,6 см, у дистальній частині (мінімальний) — 2,9 см. У складі знайденого остеологічного матеріалу перебуває, також, ліва половина нижньої щелепи зі збереженим моляром (mandibulasinistracumdentismolaris) світло-коричневого кольору. Моляр складається з 15 дентинових пластин розколотий на дві нерівні частини (4,6 см і 13,9 см). Фрагменти молярів (partesdentesmolares) різного ступеня збереженості (6 уламків): 4 робочих та 1 неробоча пластина; 7+12, 3, 4, 4 та 7 дентинових пластин. За шириною зуба, кількістю пластин та їх частотою, що в щелепі 30 функціонували m2 – m3. Знайдені фрагменти зубів, характеризуються високим коефіцієнтом стертості (4-5), що дозволяє говорити про адультність особини (25-35 років) (Гарутт, 1998; Мащенко, 1998).
Посткраніальний скелет. Перший шийний хребець (axis) бурого кольору з вираженим дорзальним горбом та характерною шершавістю на дорзальній дузі, з однією тріщиною. Максимальна ширина хребця — 23 см. Апофізи дорзальних поперечних відростків не повністю зрослися з тілом хребця. Епіфізарний шов між ними залишається відкритим. Зберігся перший грудний хребець (vertebrathoracalis І). Добре збережений, світло-бурого кольору. Ширина тіла хребця складає 20 см, довжина остистого відростка — 35 см. Під час земляних робіт були знайдені також дві лопатки. Ліва лопатка (scapulasinistra) світло-коричневого кольору. Ость лопатки надламана, проксимальна частина кістки частково зруйнована. Максимальна ширина лопатки становить 34 см, діаметр суглобової западини — 17 см. Права лопатка (scapuladextra) має темно-коричневе забарвлення, максимальна ширина кістки складає 42 см. Повністю збережений крижовий відділ хребта (vertebraesacrales), без видимих дефектів кісткової тканини. Стегнова кістка (osfemoris) світло-бурого кольору, повна, зі зруйнованим проксимальним епіфізом та масивним діафізом. Сумісне знаходження нижньої щелепи поряд з атлантом, грудного та крижових хребців, лівої та правої лопаток, а також, стегнової кістки свідчить про те, що описані рештки належали одній дорослій особині мамонта. Важливою ознакою для діагностування статі тварини є дорзальний горб і шершавість на першому шийному хребці, а також, будова і розміри знайденого бивня. Як зазначають О.О.Аверьянов (1994) і К.А.Петрова (2009), дорзальний горб та шершавість на дорзальній дузі атланта у самців розвинуті значно сильніше, оскільки до них кріпляться м’язи, які підтримують важку голову з великими бивнями, у самиць ці структури не так відчутно розвинуті. За сукупністю морфо метричних параметрів мамонт, кістки якого були знайдені у м. Лебедин, вкладається в межі мінливості пізньоплейстоценового шерстистого мамонта (Mammuthusprimigenius). Знайдений остеологічний матеріал характеризується гарною збереженістю і є цінним як у науковому, так і в пізнавальному контексті, займає гідне місце серед інших палеонтологічних колекцій краєзнавчих музеїв області.