ЛЯШКО АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ (ПОЗИВНИЙ «НАЦ») - Лебединський міський краєзнавчий музей

За роки воєнних дій на Сході Україна втратила багатьох кращих своїх захисників. Серед них і уродженець села Рябушки Андрій Ляшко.

Народився Андрій 49 років тому у хліборобській сім′ї 31 серпня 1974року. Його батько, Андрій Іванович, все життя працював у місцевому колгоспі трактористом та комбайнером, а мама, Валентина Іванівна, трудилася на тваринницькій фермі. Трьох своїх синів, Олексія, Андрія та Олександра виховували працьовитими, чесними, у щирій любові до рідної землі.

Навчався Андрій Ляшко у Рябушківській школі легко і з захопленням. Закінчив її в 1991 році з Похвальною грамотою «За особливі успіхи у вивченні історії, географії, фізкультури.»

1990-ті роки – це був час, коли розпався СРСР, коли на карті світу з′явилася незалежна Україна, коли стрімко зросла національна самосвідомість населення.

У школі тоді склався потужний патріотично налаштований колектив, у складі якого був директор школи Микола Рябушка, вчитель історії Анатолій Удод, вчитель фізкультури, колишній десантник Олександр Панченко. Вони активно проводили патріотичне виховання учнів.

2 жовтня 1990 року в патріотичному пориві вчителі разом з учнями, серед яких був і Андрій Ляшко, встановили на будівлі школи перший у Лебединському районі синьо – жовтий прапор. Він тоді викликав у місцевої влади страшенний переполох. Так що до активної соціальної позиції Андрій прилучився ще зі школи.

Щирим патріотом зарекомендував себе він й під час навчання в Маловисторопському технікумі та під час строкової служби у Збройних Силах України.

Життя Андрія виявилося недовгим і вмістилося лише у 39 років. Проте, в ньому були участь у будівництві спортивного комплексу до міжнародних змагань з футболу «Євро –2012 », подорож за три моря до Індії та Індійського океану.

Захоплювався він також альпінізмом, підіймався на вершину гори Ельбрус, відвідував чарівні гірські водоспади.

З початком Революції Гідності долучився до лав «Правого сектора». Навесні 2014-го пішов добровольцем, після короткої підготовки – розвідник, командир 4-го відділення 3-го взводу 3-ї роти, 2-го батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас», псевдо «Нац». Брав участь у боях за Попасну, Лисичанськ. Загинув ранком 29-го серпня 2014 року на під’їзді до с. Червоносільське, Амвросіївського району, Донецької області, коли вистрибував з вантажівки, в якій їхав. Куля потрапила в серце. (При під’їзді до села Червоносільського бійці були обстріляні російськими терористами. Андрій Ляшко, як старший, віддав команду покинути машину та бігти в укриття. Андрій біг попереду своїх бійців. Хлопці побачили, як він впав, підбігли до нього, перевернули, розстебнули бронежилет та побачили вхідний отвір над серцем. Андрій Ляшко загинув не доживши лише два дні до свого 40- річчя. 3-го вересня тіло Андрія разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. 16-го жовтня 2014 р. він був тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Його родині довелося докласти неймовірних зусиль, щоб встановити місце поховання Андрія. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепоховання останків Героя у рідній землі відбулося 28 січня 2015 року. У вірші, який присвятив двом Андріям – Реуту і Ляшку Анатолій Удод, є такі щемливі слова:

Чому отак ведеться на планеті?

Найкращих забирає смерть прудка:

Один лише ступив у тридцять третій,

А другий не дожив до сорока.

Банальна правда – ми усі не вічні,

Та скільки ж на землі лишилось справ!

Один прийшов і відійшов у січні,

А серпень іншого привів і знов забрав.

Вони могли сидіть, як інші, в барах,

Вони ж комфортно, затишно жили-

Та глянули на схід у чорних хмарах

І всидіти на місці не змогли.