Доленґо Михайло(літературний псевдонім вченого, ботаніка Михайла Васильовича Клокова) –поет, літературний критик. Уродженець Лебедина, народився в учительській сім’ї 31 липня (12 серпня за н.ст.) 1896 року.
Літературну діяльність Михайло Доленґо розпочав у 1915 році, перші опубліковані поезії відносяться до 1919 року, з 1922 року став виступати, також, в ролі літературного критика.
Після закінчення Харківського університету продовжив навчання в аспірантурі. Належав до літературної організацій «Арена» та ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) (1927–34). У 1920–30-х роках брав участь у літературному процесі, виступаючи з поезіями та статтями в «Гарті», «Критиці». Опублікував кілька поетичних та літературно – критичних збірок: «Об’єктивна лірика. Схема і діагнози»(1922), «Блакитна жалоба» (1923), «Узмінь» (1928), «Зросло на камені» (1929), «Litterae» («Моє письмо») та інші. Інтелектуальній ліриці Доленго властиві алегоричність образів і складність поетичної мови.
1924 року вийшла збірка статей Доленґа «Критичні етюди» (Харків), до якої ввійшли раніше друковані в журналах розвідки й огляди «Літературні взаємовідносини», «До питання про дві системи мови», «Імпресіоністичний ліризм у сучасній українській прозі» (Червоний шлях. — 1924. — № 1/2), «Нотатки до історії жовтневої прози та епосу» (Жовтневий збірник. — ДВУ, 1924), «Жовтнева лірика» та інші. Крім цього, Доленґо був автором статей: «Проблема життєрадісності» («Арена», 1922, № 1), «Трагедія непотрібної трагічності» (Ч. Ш., 1924, № 4-5) — з приводу творів В. Підмогильного, «Ленін у художній літературі» («Книга», 1924, № 5), «Повсталий світ» (Ч. Ш., 1925, № 4), «1924 — Наші літературні здобутки» («Нова Громада», 1925, № 1), «Нотатки про сучасну поезію» («Культура і побут», 1926, № 34), «Соціальні мотиви в українській поезії останніх двох років» (там же, 1926, Ns 38), «Поезія Вас. Еллана» (Ч. Ш., 1927, № 1), «Післяжовтнева українська література» (Ч. Ш., 1927, № 11), «До питання про художню політику ВУСППа» (журнал «Гарт», 1927) та ін.У своїх критичних статтях виступав проти Хвильового та «Вапліте».
Активно друкувався в журналі «Критика», заснованому 1928 року, де містив свої статті, огляди поточної літератури, рецензії, в тому числі літературно – критична праця «Творчість Володимира Сосюри» (1931; Харків). В Харкові Михайло Доленґо жив у квартирі 53 (під’їзд 5, поверх 1), будинку літераторів, який називався «Слово».
У 20 – 30-х роках Михайло Доленґо частенько бував у справах та відпочивав у Криму, де серед літераторів, митців та вчених проводилися імпровізовані шахові турніри. Український художник Анатолій Петрицький (1895 – 1964) у 1929 – 1933 роках створив близько ста п’ятдесяти портретів учасників цих змагань. Не всі ці полотна і малюнки уціліли. Ті, на яких були зображені невдовзі репресовані діячі культури, знищено в музеях, ще одну частину вивезли під час війни німці.
Але портрет Михайла Доленґа за шахівницею (1929) зберігся, хоч портретований теж зазнав 1937 року репресій більшовицького режиму.
Поет і вчений-ботанік, видатний дослідник флори Південної України Михайло Доленґо (справжнє прізвище – Клоков; 1896 – 1981), за свідченням Леоніда Вишеславського, грав у силу кандидата в майстри спорту. Серед літераторів його партнерами найчастіше були письменник – фантаст Василь Бережний і поет Володимир Сосюра.
Як писав про ДоленґаВолодимир Куліш: «Маленького росту, з вусами і бородою, в окулярах. Виглядав на заклопотаного службовця, що завжди кудись поспішав». Від 1934 Володимир Доленґо – член Спілки радянських письменників України. У 1937 він видрукував книгу «Під гарячим небом», цього ж року був незаконно репресований. Новим кроком у його творчості стали книги «Цілюще зілля» (1945), «Роздуми» (1961), «Зелене й червоне» (1971). У них інтелектуальна поезія гармонійно поєднувалася з науковістю і живим відчуттям.Знавці поезії відзначали чіткість і виразність поетичного малюнка у ліриці М. Доленго, філософську заглибленість його авторської манери (Сергій Крижанівський).
Помер Михайло Доленго 5 жовтня 1981 року. Похований у Києві.
Художні твори
Блакитна жалоба. Збірка перша. — Харків, 1920.
- Об’єктивна лірика. Схеми і діягнози. — Харків: ДВУ, 1922.
- Litterae. Моє письмо. Збірка третя. — Харків: Цех каменярів, 1923.
- Критичні етюди. — Харків: ДВУ, 1924.
- Вибрані поезії. (1918—1926). — Харків: ВУСПП, 1927.
- Узмінь. Збірка поезій четверта. (1924—1926). — Харків: ДВУ, 1928.
- Зросло на камені. Збірка поезій. — Харків: ВУСПП, 1929.
- Творчість Володимира Сосюри. — Харків: ЛіМ, 1931.
- Під гарячим небом. Поезії. — Київ—Харків: Держлітвидав, 1937.
- Цілюще зілля. Лірика. (1942—1944). — Київ: Радянський письменник, 1945.
- Роздуми. Поезії. — Київ: Радянський письменник, 1961.
- Зелене й червоне. Поезії. — Київ, 1971.
- Сім кольорів надії. — Київ, 1980.
- Поезії. — К.: Дніпро, 1988.
Цитати
Цвісти, кохати, животіти.
Впізнати побут і шаблон.
Щоби твого життя брульон
Собі переписали діти.
(«Крізь миготіння днів…» // С. 9.)
- Великі дні. Дрібненькі люди.
Такі ж, як я. Дурні та злі.
Отак було, і далі буде:
Великі дні. дрібненькі люди.
Нас поклик волі не розбудить
І зникнуть десь у сірій млі
Великі дні. Дрібненькі люди
Такі ж, як я, дурні та злі.
(«Великі дні. Дрібненькі люди…» // С. 6.)
- Встає, похована людьми,
Моя червоно-чорна Мрія
З уламків ночи, дня тюрми.
Мов янгол з батогом — надія!
(«Ідуть червоні легіони…» // С. 5.)
- На сивій голові життя вінок зотлілий.
А дні на милицях — як військо злих образ.
(Хмарки // С. 10)
- Подобу вічної, не нашої любови
Із тіла зблідлого хмаринок-снів твоїх
Я вирізав, і тільки крапля крови
Удала з неба в мій безжурний сміх.
(Хмарки // С. 10)
Джерело
Доленґо, Михайло. Об’єктивна лірика: схеми й діягнози. — Х.: ДВУ, 1922.
Михайло ДОЛЕНГО
МІСЯЦЬ ЖОВТЕНЬ
Червонувато-брудно-жовте
Шумує листя під ногами,
Спрацьоване. – Нове замовте, –
Порадив вітер десь над нами.
Керує стиглими плодами
Відповідальний місяць жовтень.
Вагу живого злота зерен,
Як серце в грудях, береже він,
Беру в долоні чорний терен
І яблука, мов цвіт, рожеві.
Вклоняється ясному дневі,
Не в’янучи ніколи, верес.
Примружить очі тепла днина,
Гукне, чи все напоготові.
Догідно стрінути повинна
Істота кожна білу повінь.
І, як печать по цьому слові,
Схиляє грона горобина.
1950 роки
Я знав, що глиб твоїх скорбот –
Морський, солоний глиб.
Я бачив плин твоїх турбот
В мережі чорних шиб.
Я знаю радощів твоїх
Веселий, рідний шум
І звичку буднів бойових –
Взять недруга на глум.
Що ми зустрінемось колись,
Я це напевно знав:
Недурно ж так переплелись
Маршрути наших лав.
Але про те, що знаєш ти,
Я не знаходжу слів…
Нам треба так перецвісти,
Щоб визрів творчий гнів.
МЕРЕФ’ЯНСЬКИЙ БІР
Братки – фіалка жовто-біло-синя –
Під соснами. І в хмарній піні день,
А жайворонки співу не зупинять.
Ти, вгору подивившись, далі йдеш,
Де стовбури густішають, як натовп:
Онуки, діти, знов батьки й діди.
Нога вгрузає в мох, і ягелю багато.
“Котяча лапа” квітне. Підожди.
Тут десь ховається – дивись – грушанка.
У неї ж листя свіже цілий рік.
Смаглявий фарфор – цвіт її. Щоранку
Він тихо пахне саме в цій порі.
Сон перецвів. Супліддя волохате –
Хвостів покручених чудний клубок.
Таке цибате у букеті в хаті
Нагадує туманність між зірок.
Зірки жовтіють п’ятипелюсткові,
Запалені опівдні й на піску –
Горить життя, завжди напоготові
До краю вести лінію палку.