(27.10.) 08.11.1894 року – 14.01.1953 рік
Відомостей про цього військового Дієвої Армії УНР зі зрозумілих причин не багато, адже, у радянський період відбулася «зачистка» історії та витравлення з народної па¬м’яті не зручних для тієї влади фактів історії та особистостей. Про Нестора Кріпака має¬¬¬мо доку¬мен¬¬тальні свід¬чення Тинченка Я. Ю. у книзі «Офі¬церський кор¬¬пус Армії Української На¬родної Респуб¬ліки (1917–1921). Книга II. – К. : Темпора, 2011. – 355 с. – ISBN 978-617-569-041-3», є згадка про випадкову зустріч, в той час, уже з підполковником Нестором Крепаком (так у автора), в таборі для інтернованих в Польщі, ще одного уродженця Лебединщини, учасника визвольних змагань, Олександера Семми. Але, не все так погано: по – перше, як відомо «рукописи не горять», по – друге, сучасним дослідникам у великій нагоді стають сучасні інформаційно – комунікаційні технології.
Краєзнавець Олександр Приходько в мережі Internet виявив документи, які доповнюють штрихи до біографії Нестора Івановича, в тому числі «Послужний список», який був складений 02 лютого 1917 року (всі дати до 1918 року даються в ст. стилі) на прапорщика Нестора Івановича Кріпака, документ містить ціннуінформацію про перебування у війську та пересуванняКріпака по службі в імператорській армії в період першої світової війни.З доступних нам джерел відомо що Н. І. Кріпак народився27 жовтня 1894 року (так в «Послужном списке»), в Вікіпедії та у Тинченка Я. Ю. рік народження вказаний 1892, все інше співпадає) в м. Лебедин Харківської губернії.
Після того як 1серпня 1914 року у Першу світову, або як її ще у ті часи у пресі називали – «Велику війну», вступила Російська імперія, охоплений патріотичним ентузіазмом, та романтичним образом війни, як і сотні тисяч молодих людей того часу, юнак вступив добровольцем до лав Російської імператорської армії, а йому, на той час ще не виповнилося й 20 (в крайньому випадку можливо 22) років. Про це ми знаходимо інформацію у «Послужному списку» де в розділі «Прохождение службы» читаємо що вже14 серпня 1914 року, через неповних два тижні від початку війни Нестор вже зарахований «охотником» (так у ті часи називалитих, кого ми в наш час звемо «добровольцями») в 115 піхотний запасний батальйон. А далі рутинні службові переміщення – 20 серпня 1914 року переведений у 223 піхотний запасний батальйон, 25 серпня 1914 року перевели у 221 піхотний запасний батальйон, майже через 3 місяці, 20 листопада 1914 року, після прискореної військової підготовки Нестор Кріпак прибув у діючу армію в 19 Туркестанський полк 5 Туркестанської стрілецької дивізії.
Полк з серпня 1914 входив до складу Окремої Кавказської армії та діяв в приморському загоні генерал-лейтенанта (звання присвоєне у 1916 році)Володимира Платоновича Ляхова, окремо від інших полківдивізії. Полк брав активну участь в обороні Батумської області (в наш час – автономний регіон Аджарія в складі Грузії) та проведенні успішного наступу на Трапезунд (в наш час Трабзон, адміністративний центр ілу (області) Трабзон в Туреччині, розташований на південному березі Чорного моря).
З початку 1915 року у важких боях з туркамина Кавказькому фронті приймає участь і наш «охотник» – «доброволець» Нестор Кріпак. Воював наш земляк уміло, по – геройському, 5 травня 1916 року як «доброволець» був нагороджений Георгієвською медаллю 4 ступеня за № 534248, інша, солдатська назва нагороди – медаль «За храбрость», також нагороджений Георгієвським хрестом 4 ступеня за № 644289.
Як хороброго та вмілого солдата, 13 серпня 1916 року для підготовки до вступу в школу прапорщиків його командирують в 218 піхотний запасний батальйон, в який він і прибув 31 серпня. Після успішної здачі іспитів на права «вольноопределяющегося» 2 розряду в Батумській Його Імператорської Величності Великого Князя Міхаіла Ніколаєвіча чоловічій гімназії, 23 вересня 1916 року Кріпак прибув в Душетську школу прапорщиків(відкрилася 25 жовтня 1915 року, в наш час м. Душетірегіон Мцхета-Мтіанеті в Грузії, 54 км. від Тбілісі).
Наказом по школі за № 29 від 29 січня 1917 року йому було присвоєно звання молодшого унтер офіцера, а вже наступним наказом № 60 від 02 лютого 1917 року, йому та 443 співкурсникам присвоєно звання прапорщика, тим же наказом Кріпак Н. І.був направлений у підпорядкування начальника штабу Одеського військового округу. Останнє звання Кріпака у Російській армії – поручик.
Після революційних подій кінця лютого – березня та жовтня 1917 року, розвалу та стихійної демобілізації Російської армії, на початку 1918 року Нестор Кріпак повернувся в Україну. До безчинств більшовиків,спроб встановити свої порядки, самовільних реквізицій, конфіскацій, самосудів ставивсяне лише вкрай негативно, але і пробував чинити посильний опір. Сувора логіка бурхливих подій Української Національно-Визвольноїреволюції 1917-21 років привела Нестора Кріпака спочатку у табір самостійників (прибічників проголошення незалежності України), а потім і до лав бійців Дієвої армії УНР, щоб із зброєю в руках боротися за вільну Україну. Зважаючи на бойовий досвід, освіту та званняНестірдослужився в армії УНР до звання підполковника, командував Першим збірним куренем 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волинської дивізії Дієвої армії УНР, воював з більшовиками та білогвардійцями. Разом з союзною польською армією в травні 1920 року визволяв Київ. Поручик 10 – го стрілецького куріня 4-ї Сірої стрілецької бригадиНестір Кріпак за мужність та відвагу, проявлені під час бойових дій у період польсько – радянської війни 1920 року (бій при прориві більшовицького фронту під містечком Нижньов) 5 листопада 1920 р. бувпредставлений до нагородження польським «Хрестом Хоробрих» (польською «Krzyż Walecznych» повна назва польською «Krzyż Walecznym na Polu Chwały»).
В боях за Україну був поранений у праву ногу. Після відходу армії УНР до Польщі був інтернований. Помер до 1925 року у таборі для інтернованих ЩепіорноВеликопольського воєводства, де й похований (точна дата смерті ще не встановлена), так пише Вікіпедія.Але…Повторюсь, не все так погано.
Маємо певну надію, що, можливо і Вікіпедія допустила помилку, і Нестор Іванович не помер молодим у Польщі, а одужав від ран, створивсім’ю, виїхав на еміграцію в Австралію, де і похований уже в немолодому віці.
