Шупик Платон Лукич народився 28 листопада 1907 року в селянській багатодітній сім’ї (в енциклопедичному довіднику «Сумщина в іменах», Суми 2003 рік вказана дата  – 18 листопада (1 грудня за н. ст.) 1907 рік). Рано лишившись матері, з 10 років почав працювати: носив воду, клепав сапи.

Після закінчення професійно-технічої школи в Богодухові Харківської області Платон Лукич деякий час працював у Золочівському районі, звідки в 1927 році вступив на робітфак при Харківському медичному інституті. Потім, навчався на лікувальному факультеті, інститут закінчив у 1931. Вступив до аспірантури, з 1935 року він – асистент  урологічної клініки кафедри факультетської хірургії  ХМІ під керівництвом академіка В.М.Шамова. З часом, перейшов на кафедру урології, яку заснував і очолив директор 1-го ХМІ А.М.Гаспарян, брав активну участь у роботі урологічної секції Харківського медичного товариства. У цьому ж році, став учасником 1-ої Всеукраїнської конференції молодих учених-медиків. Серед доповідей, зроблених на конференції, що їх відмітив Народний комісаріат охорони здоров’я УСРР (на той час Українська Соціалістична Радянська Республіка), особливо відзначено аспіранта Харківського медичного інституту П.Л.Шупика. «За гарні зразки високоякісної роботи Наркомздоров’я УСРР преміює науковим відрядженням в межах Союзу РСР серед інших молодих вчених медиків П.Л.Шупика».

Працюючи в інституті, Платон Лукич брав активну участь у громадській роботі. Неодноразово він залучався до виконання доручень Наркомату охорони здоров’я. Так, у листопаді 1936 року його направляють «… за рахунок НКОЗ до мм. Сум, Ахтирки, Білопілля, Балаклея та Ізюм для обстеження учбових закладів середньої медосвіти…», а у вересні 1937  викликають на 45 днів для роботи в медкомісії.

У 1940 році П.Л.Шупик захистив кандидатську дисертацію «Диагнос-тическая ценность измерения сопротивления электрическому току органов и тканей» і незабаром став доцентом. У листопаді цього ж року наказом по Наркомату охорони здоров’я України він призначається директором 2-го Харківського медичного інституту.

Тут доречно сказати про те, що в Харкові в 1930 році за участю ХМІ на базі 2-ої Радянської лікарні було створено Харківський виробничий медінститут (у літературі того часу їх часто називали ВИШ-лікарня). Створення цього вищого медичного закладу було викликано нестатком лікувальних кадрів, яке гостро відчувалося країною після громадянської війни та розрухи, і можливістю у такий спосіб дати вищу освіту середнім медичним працівникам. Навчання велося без відриву від виробництва. Однак виробничі інститути себе не виправдали, і в 1935 році Харківський виробничий медичний інститут було об’єднано з психоневрологічним факультетом медичного інституту в Харкові і таким чином створено 2-ий медичний інститут. Той, що був до нього, отримав назву першого.

Другий Харківський медичний інститут почав свою діяльність у скрутних умовах. У нього не було своєї навчальної бази, власної клінічної бази, достатнього обладнання. Але за п’ять років, що передували приходу на пост директора П.Л.Шупика, положення змінилося на краще. Було затверджено Статут інституту, на території 2-ої Радлікарні почалося будівництво патологоанатомічного корпусу, запроектовано морфокорпус, гуртожиток на 450 місць. Кращою стала якість знань випускників. У 1938 році в інституті було відкрито ще один факультет – педіатричний.

Перейшовши до 2-го ХМІ, Платон Лукич постарався відразу ж детально розібратися в усіх питаннях життя нового для себе інституту. Протоколи засідань Ради за 1941 рік (січень-червень), які збереглися в архіві, свідчать про те, що у всіх питаннях, які обговорювалися, новий директор був добре обізнаний, мав свою думку й готові пропозиції. Рішення, які він пропонував, були чіткими, обґрунтованими, із зазначенням конкретних строків та виконавців. Серед розглянутих одним із перших було питання про методику викладання. У квітні 1941 року Наркомат перевіряв стан наукової роботи в 2-му ХМІ, розроблялися заходи щодо її поліпшення. Але поступальний розвиток закладу було перервано війною, і на плечі П.Л.Шупика ліг важкий тягар – евакуювати довірений йому інститут до Киргизії, до м. Фрунзе (нині Бішкек) і організувати там нормальну роботу з підготовки медичних працівників для фронту та тилу. Він справився з цією задачею, виявивши добрі організаційні здібності.

У Фрунзе в цей час існував Киргизький медичний інститут. Його було засновано в 1939 році, й на момент прибуття 2-го ХМІ він мав тільки два перших курси. До КМІ були влиті евакуйовані 2-й ХМІ та Харківський стоматологічний інститут. Директором цього об’єднаного інституту було призначено П.Л.Шупика.

Інститут функціонував у складі одного лікувального факультету, строк навчання у зв’язку з воєнним часом був скорочений з 5-ти до 3-х років 8 місяців. Учбові плани й програми у відповідності з цим були змінені. Терміново довелося організовувати клінічні кафедри, яких у КМІ ще не було.

Студенти жили в гуртожитках, паралельно з навчанням брали участь у громадських роботах: працювали на будівництві Великого Чуйського каналу, на торфорозробках, на збиранні конопель. Зокрема, про роботу на торфорозробках згадує доцент Н.М.Мадієвська, яка була на той час студенткою 2-ого ХМІ. Під час роботи в неї розвинулася флегмона лівої кисті, яка поширилася до ліктя. У непритомному стані з t°40° на платформі з торфом її відправили до міста. Оперував дівчину П.Л.Шупик, який був на той час завідуючим кафедрою факультетської хірургії. І до цього часу пам’ятає вона про його уважне, тепле й чуйне відношення до хворих.

У 1942 році в КМІ зі студентів Харківського та Київського стомат-інститутів було сформовано стоматологічний факультет, потім утворено санітарно-гігієнічний. Інститут працював у складі 36 кафедр, з них 19 терапевтичних та 17 клінічних. Закінчили інститут у тому році 259 студентів, більшість випускників висловили бажання піти на фронт.

У кінці 1943 року НОЗ СРСР було прийнято рішення про реевакуацію двох Харківських медичних інститутів до Харкова й про злиття їх в один – Харківський медичний інститут.

Після повернення з Киргизії П.Л.Шупика було призначено на посаду начальника управління медичних навчальних закладів Наркомату охорони здоров’я України. У 1947 році йому було присвоєно звання професора. Працюючи в системі Наркомату, він не полишав практичної роботи хірурга-уролога у клініці академіка О.П.Кримова. Можна з повною відповідальністю сказати, що П.Л.Шупик стояв у витоків пластичної урології в Україні. Він, зокрема, є автором операції уретропластики при гіпоспадії з використанням філатовського стебла, який викроєно зі шкіри живота.

У 1952 році П.Л.Шупика було призначено Міністром охорони здоров’я України.

З 1954 по 1956 –  він був першим заступником Міністра охорони здоров’я колишнього Радянського Союзу, але потім повернувся до України, де очолював державну службу охорони здоров’я країни до 1969 року. Під керівництвом Платона Лукича в Україні було здійснено ряд важливих заходів, що були направлені на поліпшення медичної допомоги населенню, особливо на селі, на подальший розвиток вищої медичної освіти.

Укомплектування мережі закладів охорони здоров’я людськими кадрами у 50-ті роки минулого сторіччя було однією з найважливіших проблем. Розв’язати це питання можна було за допомогою відкриття у кількох областях України медичних вузів. Треба було створити на містах відповідну матеріально-технічну базу для теоретичних кафедр, подбати про забезпечення житлом професорсько-викладацьких кадрів, які прибували з інших міст, а також студентів місцями у гуртожитках. З великими труднощами справа була завершена створенням медичних вузів у Луганську, Запоріжжі, Тернополі, Полтаві.

Наприкінці 50-х – початку 60-х років у зв’язку з поширенням спеціалізованих видів медичної допомоги населенню країни постало питання про необхідність розвитку пріоритетних напрямків медичної науки та організації у зв’язку з цим науково-дослідних інститутів. Під безпосереднім керівництвом П.Л.Шупика була розроблена відповідна програма і протягом декількох років було створено інститути (подаються за сучасними назвами): урології АМН України, отоларингології ім. О.С.Коломийченка АМН України, ендокринології та обміну речовин ім. В.П.Коміссаренка АМН України, геронтології АМН України у Києві; загальної та невідкладної хірургії АМН України у Харкові; НДІ травмотології та ортопедії Донецького медичного університету ім. О.М.Горького; Українського НДІ промислової медицини АМН України у Кривому Розі. Крім цього, здійснена реорганізація Київського рентгенінституту в інститут онкології й радіології. У 1962 році за ініціативою П.Л.Шупика у Харківському інституті удосконалення лікарів (зараз Академія післядипломного навчання) було відкрито першу в СРСР кафедру психотерапії, психопрофілактики та психогігієни. Створені інститути нині відомі не тільки в Україні, а й за її межами, їхній внесок у розвиток охорони здоров’я неоцінений.

У 1965 році одночасно з міністерською роботою П.Л.Шупик почав працювати у Київському інституті удосконалення лікарів і до 1979 року керував у ньому кафедрою соціальної гігієни та організації охорони здоров’я (тепер кафедра управління охороною здоров’я). Вагомий внесок зробив він у розвиток матеріальної, навчальної та наукової бази інституту.

Вимогливий, принциповий і справедливий керівник, уважний і чуйний у спілкуванні, П.Л.Шупик залишив по собі вдячну пам’ять у багатьох людей, з ким йому довелося зустрітися на довгому життєвому шляху.

Під його керівництвом було підготовлено 6 кандидатів медичних наук. Його науковий доробок – понад 160 праць з питань хірургії, зокрема пластичної урології, та охорони здоров’я.

П.Л. Шупик брав активну участь у громадському житті, неодноразово обирався депутатом Верховної Ради України, делегатом вищих партійних з’їздів. Заслуги його високо оцінені урядом держави. Він нагороджений двома орденами Леніна, орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, трьома орденами «Знак Пошани», багатьма медалями, удостоєний високого звання «Заслужений лікар України».

Помер П.Л.Шупик 20 грудня 1986 року в Києві.

28 листопада 1997 року, з нагоди 90 річниці з дня народження,  на малій батьківщині Платона Лукича Шупика, мешканці села Будилка увічнили пам’ять про свого славного земляка, заслуженого лікаря, колишнього міністра охорони здоров’я України. На будинку де він народився, при велелюдному зібранні мешканців села та гостей відбулося відкриття меморіальної дошки.

У 1998 році його ім’я присвоєно Київській медичній академії післядипломного навчання (тепер – Національна), 14 квітня 2010 року меморіальну дошку було відкрито в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика.

У щороку у листопаді професійна спільнота та земляки  відзначають річниці з дня народження людини, лікаря, педагога вищої медичної школи, організатора охорони здоров’я, громадського діяча, яка зробила себе сама, пройшовши славну путь від селянина до міністра.