2 березня щорічно відзначається Міжнародний день сірника. Цьому крихітному (вага стандартного сучасного сірника 0,09 грама) винаходу людини для видобутку вогню присвячене окреме свято. Сірник – це тонкий подовжений шматочок дерева, картону або просоченої воском нитки, забезпечений головкою з хімічної речовини, який загоряється від тертя.
Сірники – річ масового вжитку, яка є у кожному домі. Це такі собі «чарівні палички», які настільки міцно закріпилися у нашому побуті, що, здається, без них уже ніяк. Та, виявляється, знаємо ми про сірники надзвичайно мало. Цікаво? Читаємо далі…
Історія способів добування вогню вирушає в давні часи, коли користування ним дозволило людині не залежати від клімату і місцевості. Проте, багато століть способи добуття вогню були примітивними і дуже важкими, лише накопичення знань в області фізики і хімії допомогло спростити їх.
Перші сірники з’явились у Китаї в 577 році. У Європі перші відомості
про сірники датуються 1530 роком. Їх завезли Китаю мандрівники. Вони коштували надзвичайно дорого і простим людям були не доступні. Бідняки користувалися кресалом та гнітом. Саме з того часу починається ера такої звичної для нас речі, як сірники.
…А почалося все з винаходу перших самозапалювальних сірників Шапселя у 1812 році. Вони були ще вельми недосконалі, проте, з їх допомогою можна було добути полум’я набагато швидше, аніж за допомогою кресала. Сірники Шапселя представляли собою дерев’яні палички з голівкою із суміші сірки, бертолетової солі і кіноварі. У сонячну погоду такий сірник запалювався за допомогою двоопуклої лінзи, а в інших випадках – при зіткненні з крапелькою концентрованої сульфатної кислоти. Зрозуміло, що вони не отримали широкого розповсюдження.
Англійський аптекар Джон Уокер, який мешкав у невеликому містечку Стоктон-он-Тіс і у вільний від роботи час займався різними хімічними дослідами, зробив наступний крок. Жага до відкриттів викликала у його рідних паніку. Зазвичай, суміші, які готував експериментатор, при горінні видавали такий дим, що аж очі виїдало і могло вибухнути.
Але, як відомо, – наполегливим щастить, тож одного дня Джон змішав порошки сульфіду сурми, бертолетової солі і гуміарабіку, розвів усе це невеликою кількістю води, підсушив отриману суміш на повітрі, вмочив в отримане «тісто» кінчики дерев’яних паличок та поклав їх сушитися. Пізніше винахідник узяв свої «чарівні палички» і потер їх об наждачний папір. З першого разу нічого не вийшло, але Уокер виявився надзвичайно терплячим. Коли йому вже здавалося, що сірнику взагалі не судилося спалахнути, сталося диво – іскри розігріли дерев’яну паличку до такої температури, що вона спалахнула! Незважаючи на успіх, винахідник не зупинився на досягнутому – замінив наждачний папір на скловидний, а сірчисту сурму – звичайною сіркою, вважаючи, що вона буде безпечнішою. Нарешті, отримавши суміш досить горючу і практично безпечну, Джон Уокер виготовив першу партію сірників і навіть зумів їх продати 7 квітня 1827 року одному знайомому адвокатові, який багато палив. Свої нові сірники Уокер назвав «Friction Lights», що дослівно перекладається як «Вогні тертя».
Пізніше, через чотири роки після винаходу Уокера, 19-річний французький хімік Шарль Соріа вперше успішно використав білий фосфор, щоб запалити сірник тертям. Проте, для того, щоб запатентувати свій винахід, Шарль повинен був викласти патентній палаті близько 1500 франків, а ця сума була на той час нереальною для простого студента.
У 1833 році інший студент, німець І. Ф. Каммерер, потрапив за ґрати за участь у студентських хвилюваннях, а щоб не втрачати часу дарма, підкупив тюремника, який почав передавати йому хімічні реактиви. З ними студент і експериментував. На відміну від француза, він додав фосфор у сірку і обмазав отриманою сумішшю кінець дерев’яної скіпки. А потім чиркнув об стіну своєї камери. За щасливим збігом, в’язниця була побудована з піщанику, в якому були вкраплені фрагменти фосфору. Сірники спалахували практично відразу!
По виходу з камери Каммерер отримав патент на винахід сірників!
Зараз вже важко сказати, хто перший винайшов вдалий рецепт запалювальної маси для фосфорних сірників. Мабуть, це був австрієць Іріні. У 1833 році він запропонував підприємцю Ремеру наступний спосіб виготовлення сірників: «Потрібно взяти якого-небудь гарячого клею, краще всього гуміарабіку, кинути в нього шматок фосфору і сильно збовтати склянку з клеєм. У гарячому клеї при сильному збовтуванні фосфор розіб’ється на дрібні частинки. Вони так тісно злипаються з клеєм, що утворюється густа рідина білуватого кольору. Далі до цієї суміші потрібно додати дрібно розтертий порошок перекису свинцю. Все це розмішати до тих пір, поки не вийде одноманітна бура маса. Заздалегідь треба приготувати сірники, тобто тріски, кінці яких покриті сіркою. Зверху сірку потрібно покрити шаром фосфорної маси. Для цього сірники вмочують у приготовлену суміш. Тепер залишається їх висушити. Таким чином отримуються сірники. Вони запалюються дуже легко. Їх варто тільки чиркнути об стінку».
Цей опис дав можливість Ремеру відкрити сірникову фабрику. Він, проте розумів, що носити сірники в кишені і запалювати їх об стінку незручно і вигадав упаковувати їх у коробки, на одну із сторін яких клеїли шорсткий папірець. При чирканні по такому папірцю сірники загорялися.
До речі, в росії перші фосфорні сірники з’явилися в 1836 році і коштували недешево – рубель сріблом за 100 штук.
У 1847 році Шретер відкрив неотруйний аморфний червоний фосфор. З цього часу з’явилося бажання замінити ним небезпечний білий фосфор.
Тривалий час сірники в Європі називали «шведськими». А все тому, що у 1855 році хімік Йохан Лундстром зі Швеції наніс червоний фосфор на поверхню наждачного паперу невеликої коробочки і додав той же фосфор до складу голівки сірника. Оскільки червоний фосфор набагато менш отруйний, ніж білий, сірники Лундстрома мали приголомшливий успіх.
Минуло ще довгих 34 роки, перш ніж людство здогадалося складати сірники у коробки, на бік яких нанесена запальна суміш. Так поступово набрало обертів використання сірників.
Патент на кухонні сірники, які мали двошарову голівку і запалювалися об будь-яку тверду поверхню, отримав Ф. Фарного у 1888 році. Однак, виготовляти їх почали тільки в 1905 році. До складу голівки таких сірників входив хлорат калію, клей, каніфоль, чистий гіпс, білий і кольоровий пігменти і трохи фосфору. Прошарок на кінчику голівки, який наносився при другому змоченні, складався з фосфору, клею, кременю, гіпсу, оксиду цинку і барвника. Ці сірники запалювалися абсолютно безшумно, причому можна було не боятися того, що відлетить палаюча голівка.
Картонні сірникові книжечки є американським винаходом. Виданий на них у 1892 році патент Дж. Пуссі придбала в 1894 році компанія «Даймонд Меч». Спочатку такі сірники не користувалися попитом. Але після того, як одна компанія з виробництва пива купила 10 мільйонів сірникових книжечок, щоб прорекламувати свою продукцію, виробництво картонних сірників стало на потік.
Сьогодні сірникові книжечки роздаються безкоштовно клієнтам готелів, ресторанів, тютюнових магазинів. Стандартна книжечка складається з двадцяти сірників, але є книжечки інших розмірів. Як правило, їх продають упаковками по 50 штук.
Спочатку абсолютно всі сірники виготовлялися вручну, проте незабаром стали робити спроби підвищення продуктивності за допомогою механізації. Вже в 1888 році була винайдена автоматична машина, яка працювала без зупинки. З 19 століття вона зазнала деяких змін, але донині лежить в основі виробництва сірників.
А чи знаєте ви, що в Україні є лише одне підприємство, яке виготовляє сірники? Це ДП «Рівненська сірникова фабрика». Їхня продукція з фірмовим «козаком Мамаєм» на обгортці відома усім нам, не зважаючи на те, що самі сірники не так широко використовують, як раніше. Фабрика розпочала працювати у 1998 році. До цього всі сірники імпортувались в Україну. За одну робочу зміну виготовляється 50 млн сірників або 2,5 млн коробок.
Цікаво, що для виготовлення сірників беруть осику гіршої якості. Це зумовлено тим, що частка відходів при виготовленні становить близько 50%, тож брати дорогу деревину не рентабельно. Дерево постачають із трьох областей – Рівненської, Волинської та Житомирської.
Не менш цікавим фактом є те, що більшість із нас не здогадується, що та запальна суміш, якою вкриті сірники, не є сіркою (там її лише 5-6%), а повний склад суміші тримається у секреті.
Крім звичайних (побутових) сірників, виготовляються спеціальні. Наприклад, мисливські (чи штормові) – вони горять під вітром і навіть під дощем; термічні (що дають при горінні вищу температуру, отже, і більше тепла); сигнальні (з кольоровим полум’ям), сигаретні (для розкурювання сигар) камінні (дуже довгі сірники, щоб запалювати каміни) та інші. І є, навіть, декоративні (в основному для колекціонерів), що випускаються обмеженим тиражем з різними малюнками на коробках (подібно до поштових марок).
Слід зазначити, що сірники за всю свою багату історію, крім свого основного призначення, використовуються дуже різноманітно. Ось лише кілька прикладів – замість рахункових паличок для навчання дітей, як умовна грошова одиниця при різних карткових та інших іграх, для виготовлення сірникових будиночків та інших споруд, для жеребкування, для різних логічних ігор, як зубочистки та основи для ватної палички, як реквізит для фокусів…
Сірники мають не лише свій день в історії, а й кілька музеїв. Один з найбільших у Швеції. Саме там у 19 столітті виготовляли найбільше сірників. Щоправда у ті часи, вони були надзвичайно небезпечними, оскільки могли загорітися просто в коробці при терті одна об одну. У музеї велика колекція етикеток і коробок, деякі з них доволі цінні, оскільки мають зображення усіх найважливіших подій і дат тих часів.
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО СІРНИКИ
1. 99% всіх сірників виготовляють з осикової деревини.
2. Сірники з різнокольоровими голівками відрізняються один від одного тільки кольором. Горять вони однаково.
3. Сірники були винайдені пізніше запальничок.
4. Одну з перших машин для виготовлення сірників винайшов російський учений Мусін-Пушкін. Відразу сірники звинуватили у виникненні пожеж, і вони були заборонені. Закрилися фабрики, не дозволялося ввозити сірники з-за кордону. Тільки через 20 років заборону було скасовано.
5. Сірник прилипає до магніту. При чому обгорілий сірник магнітиться в 5 раз сильніше, ніж не обгорілий
6. Горючу масу для сірників колись готували з білого фосфору. Але потім з’ясувалося, що речовина ця шкідлива для здоров’я — дим, що утворюється при горінні отруйний, а для самогубства було досить з’їсти всього лише одну сірникову голівку.
7. У деяких карткових іграх, сірники виступають як грошова одиниця.
8. За допомогою сірника можна вивести чорнильну пляму з клейонки. Для цього необхідно трохи зволожити забруднену поверхню скатертини з клейонки і потерти пляму голівкою сірника. Після зникнення забруднення клейонку необхідно змастити оливковою олією, а потім витерти ватним тампоном.
9. Стандартна сірникова коробка має довжину 5 см.
10. Першими упаковками для сірників слугували металеві коробочки-скриньки. Вони були найчастіше без етикетки – назву продукту та фірми-виробника штампували на кришці або з боку упаковки.
11. Світове виробництво сірників становить 30 млрд коробок на рік.
12. Сучасна сірникова машина довжиною 18 м і висотою 7,5 м за восьмигодинну зміну виробляє до 10 млн сірників.
13. У світі налічується понад 100 видів сірників.
14. Найбільшу в світі конструкцію із сірників, визнану Книгою рекордів Гіннесса, створив британський пенсіонер Девід Рейнольдс. На незвичайну конструкцію, копію нафтової платформи в Північному морі, Девід витратив близько $8 тис. на клей і понад 4 млн сірників. Завершена модель важить тонну, її висота – 3,7 м, а довжина – 6,4 м.
15. Сірник, кинутий у море, розкладеться через 6 місяців.
16. Одна запальничка може замінити 180 коробок сірників на рік.
17. Сьогодні користуємося господарськими сірниками. Є ще спеціальні сірники
для моряків і мисливців, які не гаснуть на вітрі та під дощем. Є сірники сигнальні, що горять червоним, синім чи зеленим кольором. А для розпалювання камінів використовують сірники завдовжки 20 см.
Пам’ятайте! Сірники – не іграшка. Невміле, необережне користування ними може спричинити пожежу.