До 145-річчя від дня народження Федора Кричевського

Формуючись на грані двох століть, Федір Кричевський входить у мистецтво України саме в той час, коли воно виходило з російського провінційного загумінку на широку європейську та світову арену в особі таких представників як Олександр Мурашко, Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Олександр Архипенко, Олексій Богомазов та інші.

     Тож, звернемося до історії життя одного з найвидатніших українських художників минулого століття, який усе своє життя присвятив Україні.

      Про Федора Кричевського російська критика писала, що він “виявил слабость любить все родное”. Через це він втратив пенсіонерське утримання, а наприкінці життя, не зламавши переконань, вибрав голодну смерть, але відмовився малювати портрет Сталіна. Учився в Петербурзі, мандрував Європою, захоплювався Клімтом та Матіссом та принципово не писав картин на радянську тематику.

      Федір Кричевський народився 22 травня 1879 року в Лебедині на Сумщині у великій родині земського фельдшера. У родині було аж вісім дітей: найстарший – Василь, майбутній видатний український мистець, маляр і новатор в українській графіці й архітектурі. Скромні достатки земського фельдшера виявились замалими для утримання такої родини. І в майбутньому Федорові, як перед тим і його братові Василеві, доведеться прокладати власними силами шлях у житті та мистецтві.

      Відмінно закінчивши навесні 1895 року чотирирічну школу у Ворожбі, Федір бажав вчитись далі малярству. Його батьки, хоч і тішилися з синового таланту, але не хотіли й думати про те, щоб він вибрав собі мистецьку кар’єру. Вони вважали, що мистцями можуть бути лише заможні люди…

    Допоміг випадок. Гостюючи влітку 1895 року у маєтку дідича Шапошникова в одному з сіл біля Ворожби Федір показав йому свої рисунки. Шапошников одразу оцінив видатні здібності юнака і попросив свого приятеля Савицького особисто переглянути роботи юнака. Савицький оцінив талант обдарованого хлопця, і навесні 1896 року допоміг йому вступити до Малярського відділу московської школи малярства, скульптури й архітектури, надавши  притулок у своєму домі та підготувавши до вступу в училище. Під час навчання близько сприятелювався з молодим непересічним малярем Іваном Мясоєдовим, який став опікуватися своїм другом. По закінченні школи, вони побувши недовго в Полтаві, Ворожбі й Лебедині, подалися в літню подорож по Україні. Вони відвідали ті міста й села, де колись побував Шевченко, а також Сорочинці, Яготин, Михайлівку, Харків, Миргород, Переяслав, Київ, Чернігів…

     9 серпня 1902 року мала бути коронація нового короля Англії, Едварда XVII. Мала їхати пишна делегація від російського царського дому, і Федора Кричевського назвали при царському дворі як маляра настільки вправного, що йому можна доручити виконання рисунків королівської церемонії. Федір Кричевський, а з ним Мясоєдов, поїхали до Лондона і використали цю нагоду не тільки на зарисовування церемонії коронації, але й на відвідання лондонських музеїв. На Федора Кричевського справили велике враження англійські портретисти, особливо Вістлер. Вплив його помітно виявляється в ранніх портретах Федора Кричевського, зокрема в “Портреті матері” (1904).

     Навесні 1903 року Кричевський вступив до Петербурзької академії мистецтв, до малярської майстерні Іллі Рєпіна. Але через хворобу не зміг закінчити в ній навчання. У 1907 році Федір Кричевський наново вступає до Академії в петербурзі, на цей раз – до майстерні баталіста Франца Рубо. Він, також, відвідував скульптурну майстерню Володимира Беклемішева та студіював техніку офорту у Василя Мате. Закінчив Академію мистецтв 1910 року, виставивши на конкурс дві картини: “Поховання” та “Наречена”. Рада академії присвоїла йому звання “Художник” з правом викладати у середніх та вищих навчальних закладах і надала закордонне відрядження на рік.

     Звання художника з правом викладати живопис та рисунок у середніх і вищих навчальних закладах Кричевський отримує після написання конкурсної картини “Наречена”. Ця робота також дає йому можливість відвідати Австрію, Італію, Німеччину та Францію — рада академії надає йому оплачуване закордонне відрядження на рік.

     Із подорожей Кричевський мав привезти так званий “творчий звіт” — і привозить він абсолютно українське полотно “Весільний обряд в Україні” (“Молодиці”). Згодом, вона була представлена на звітній виставці пенсіонерів Академії поряд із італійським мотивом “Ринок у Римі” де художник, як відзначала критика, “виявил слабость любить все родное”. Через таку “предерзость” Кричевському було відмовлено у пенсіонерському утриманні”.

Ще одна з культових робіт художника цього часу — “Три покоління”, і вона також натхненна українською естетикою.

       Бурхливі революційні події принесли багато змін. 5 грудня 1917 року у вільній Українській Народній Республіці було відкрито перший вищий учбовий заклад – Українську академію мистецтв. І першим її ректором було обрано Федора Кричевського. Всю свою енергію і весь свій організаційний хист він віддає справі налагодження праці Академії, яка спочатку містилася в приміщенні при Центральній Раді. Коли більшовики в січні 1918 року по кількаденних боях захопили Київ, вони за кілька тижнів свого панування розстріляли понад п’ять тисяч цвіту української інтелігенції. Професори й студенти Української академії змушені були переховуватись, а сама Академія була зачинена. Федір Кричевський пробув ректором Академії один рік; по ньому став ректором Георгій Нарбут, якому довелося керувати нею в її найскрутніші часи. В 1919 році приміщення Академії було забито більшовиками, а все майно її викинено на горище. Але праця Академії не припинилась. Студенти ходили до своїх професорів додому і працювали там.

       У 1919 році більшовики організували в Києві штучний голод. Професори виїжджали в села, щоб вижити, і Федір Кричевський подався до Шишаків, де колись придбав хату.

     Кричевський не мав творів на радянську тематику, а в Україні розпочався процес згортання політики українізації. У Київському художньому інституті розпочалося шпигунство й доноси, тож художник переїжджає викладати до Харкова.

      У 1927 році Кричевський пише славетний триптих “Життя”, одну з найвідоміших своїх робіт. Картина є найяскравішим зразком українського модернізму з елементами ар нуво та українського релігійного живопису, якому притаманні площинність, локальні фарби, порожнє тло.

     Триптих експонувався на багатьох виставках в Україні й за кордоном, зокрема, мав успіх і високу оцінку в Чикаго і Нью-Йорку. Центральна частина “Сім’я” була фаворитом міжнародної Венеційської бієнале, а частина “Повернення” експонувалася на виставці радянського мистецтва у Копенгагені та Варшаві. У Венеції триптих став справжньою сенсацією. Італійська преса вихваляла роботу й опублікувала понад 40 її репродукцій.

       У 1939 році братам Федору й Василю Кричевським присвоєно ступінь докторів мистецтвознавчих наук, а в травні 1940 першим в Україні їм надали звання заслужених діячів мистецтв УРСР. Існують відомості, що тоді ж Федір Кричевський вирушив у творчу подорож на захід України — побував у Коломиї, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Яворові, Криворіччі, Косовому, Кутах, Жаб’єму (тепер Верховина).

     Певно, то були останні хороші роки для нього, бо новий виток історії світової й особистої не приніс Кричевському нічого доброго.

     На початку Другої світової війни художник повертається в Київ, але ухиляється від примусової евакуації до Уфи. Після окупації УРСР військами вермахту літній і хворий Кричевський живе на окупованій території, то в Києві, то в Шишаках.

     У 1943 році виїзджає до Кеніґсберґа (тепер Калінінград, росія), де вже перебував брат Василь. Там влаштовується працювати креслярем на завод. Але Червона армія оточує місто, і Кричевського, як нібито колаборанта, хапає СМЕРШ. Рік утримувався в ув’язненні, терпів катування. Коли Кричевського відпускають, він самостійно добирається до Києва. Тут його знову арештували, але звільнили через хворобу.

       Художника позбавляють звання заслуженого діяча мистецтв і виявляється, що їм з дружиною ніде жити: квартира в Георгіївському провулку в Києві зруйнована під час бомбардування, а дача в Шишаках згоріла. Деякий час Кричевські мешкали на Куренівці у друзів, однак згодом спецслужби виселили їх за межі Києва в Ірпінь, де постійно контролювали.

Через відсутність допомоги художник голодував, однак продовжував працювати над полотном “Квітуча Україна”, а також керував аспірантурою в НДІ монументального живопису і скульптури при Академії архітектури.

    Саме тоді сталася подія, яка найкраще характеризує Федора Кричевського і яка стала чи не найбільш відомою легендою про нього. Микита Хрущов обіцяв помилувати художника, якщо він намалює портрет “батька народів” Іосіфа Сталіна. На це митець сказав своїм учням: “Бачите, малювати всяких там временщиків – фаворитів, пройдисвітів і мерзотників мені мій сан не дозволяє”.

    Про сильну духом людину говорить і автопортрет Кричевського — могутня постать вольового й рішучого чоловіка, який ніби готовий до бою, займає все полотно. Очевидною є й українська народна основа портрета. Науковці вважають, що в манері зображення одягу відчувається вплив ренесансних традицій, зокрема “сарматського” портрета польської шляхти XVI-XVII ст.

      Але в останні роки життя Кричевського – легіня у білому кожусі,  вже не було. Його учень, викладач і ректор КХІ Сергій Григор’єв розповідав, що коли побачив художника після війни, був вражений: “Переді мною стояла зовсім інша людина. Де й поділися його імпозантність, упевненість у собі, його величність. Тепер це був худий літній чоловік з сумовитим, потухлим поглядом. Загубилося багато його робіт (і до цього часу їх ще не знайдено). А головне – він утратив віру в себе, життя надломило його фізично й морально”.  Але, вірний собі, незламний духом, він прожив, по виході на волю, не більше року. У документах та текстах йдеться про те, що художник помер від голоду 30 липня 1947 року за своїм мольбертом. Радянський режим знищив його фізично, та творчість мистця увійшла в золотий фонд української культури…