Це все назви свята  Вознесіння Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа треба присвятити родині та близьким родичам, помолитися про їх здоров’я.  Велике (дванадесяте) християнське свято, яке не тримається числа і відзначається у четвер на сороковий день після Великодня, випадаючи переважно на травень (рідше припадає на початок червня). Празник приурочений Вознесінню Спасителя на небо  до Бога-отця і Святого Духа. Це останній день, коли вітаються «Христос воскрес». Відповідно до Писання, після свого Воскресіння Син Божий бував на землі, щоб зміцнювати віру учнів у Царство Небесне. А на сороковий день він скликав послідовників на гору Елеон, де присутні і стали свідками вознесіння. Після чого віруючим було дане пророцтво про повернення Спасителя. Пригадаймо молитву “Вірую”, в якій особливо важливими і актуальними є такі слова: “…і вознісся на небо, і сидить праворуч Отця. І вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця.”.Ісус Христос подарував усім, хто в Нього вірує, надію на прощення гріхів і вічне життя.

     Також, у храмах ховають плащаницю. За повір’ям, на Вознесіння Господь ходить серед людей та чує їхні прохання, тому віряни щиро молилися, просячи здоров’я та достатку своїм близьким та рідним. До речі, напередодні свята годилося обов’язково сходити до храму для сповіді та причастя. Найбільш завзяті християни здійснюють паломництво на гору в Єрусалимі, де за віруваннями, Ісус вознісся на небеса.

     В честь вознесіння Ісуса Христа на небо, люди пекли спеціальне обрядове печиво у вигляді драбинок. У деяких регіонах його не тільки їли, а і відносили на могилки, щоб пом’янути таким чином померлих рідних та знайомих. На Сіверщині окрім «драбинок» готували також тонкі млинці з пшоняного борошна, яких називали «божими онучами». Також на Вознесіння варили яйця та пекли пироги, а у деяких місцевостях навіть знову пекли паски та фарбували крашанки.

    За народними уявленнями, на Знесіння найактивніше проростає зело, де б воно не росло – у полі, лісі чи на горі – «все зноситься від землі вгору». Тож, на Вознесіння селяни обходили свої посіви, «бо на Вшестя жито вже починає викидати колос».

      Молодь у цей день організовувала на природі різноманітні забави: водили хороводи, каталися на гойдалках, співали та танцювали. Ймовірно, саме на Знесення дівчата востаннє співали веснянок-гаївок, що символізувало перехід весни в літо.

      Якою б пізньою та затяжною не була весна, а свято Знесення вважалося першим літнім днем. Також Вознесіння вважалося останньою межею садіння городини. З цією справою годилося обов’язково впоратися до Зелених свят (відзначаються через десять днів). Казали: «З Вознесіння весна потом умивається, чесному сеймику вклоняється, на Трійцю-Богородицю з-під білої ручки дивиться».

     В народі примічали:

• Якщо на Вознесіння гарна погода, то на добрий врожай, а якщо сльотава – на недорід.
• Як на Знесення в жита цвіт, то на Петра і Павла (29 червня) буде хліб.
• Дощ на Вознесіння віщує хвороби і неврожай.
• Роса в цей день вважається цілющою, а трави підсилюють і зберігають свої лікувальні властивості до настання Івана Купала.