В останню суботу вересня святкується Міжнародний день мережива. Цей день є не лише можливістю вшанувати мистецтво та ремесло мереживоплетіння, а й нагадуванням про важливість збереження та передачі традиційних знань та умінь майбутнім поколінням. Це свято зберігає в собі дух народної мудрості та креативності, популяризує величезне культурне багатство, яке є спільним для людей з різних куточків світу.
Мереживо – це ніжна тканина, яка відрізняється відкритою візерунчастою структурою, створеною за допомогою завіс, переплетень і скручуванням ниток. Виняткова особливість – отвори в плетінні, які оригінально підкреслюють привабливість полотна.
Мереживо — це більше, ніж просто тканина. Це втілення терпіння й творчості. Воно об’єднує мистецтво, історію, моду і культуру. У світі, що прагне автоматизації, мереживо нагадує нам про красу ручної праці та силу традиції.
Це мистецтво створення складних візерунків з ниток, шнурів чи стрічок. Цим мистецтвом володіють тисячі людей по всьому світу. Кожен виток мережива — це маленька історія, передана через тонкі нитки, яка несе в собі традиції та культуру.
А чи замислювалися ви коли-небудь, як з’явилося мереживо — цей витвір ніжності й точності, який прикрашає одяг, інтер’єри та навіть історію мистецтва?
Перші зразки мережива з’явилися в Італії, де їх виготовляли вручну з лляної нитки. Згодом у хід пішли й інші матеріали: шовкові, золоті та срібні нитки, а в XIX столітті — бавовна. Найбільш вишукані вироби створювалися за допомогою голки або бобін — спеціальних дерев’яних паличок. Мереживо часто носило ім’я міста чи регіону, де його виготовили: Венеція, Брюгге, Алансон, Шантильї — ці назви досі звучать як символи елегантності.
Звідки ж прийшло перше мереживо? Питання залишається відкритим.
Техніка виконання мережива виникла багато століть тому. Ще у біблійних текстах є згадки про пишні тканини, якими було декоровано вбрання священиків. Навіть на муміях часів Давнього Єгипту зустрічаються сітчасті вишивки.
Італійці ж посилаються на заповіт родини Сфорца 1493 року як перше письмове свідчення. Фламандці ж наводять ще давніший доказ — зображення священика з мереживною альбою на картині Ганса Мемлінга (близько 1485 року). Існує також версія, що таке полотно могло бути зроблене ще древніми римлянами. Тому неможливо стверджувати, що матеріал з’явився лише в одному місці.
Але найбільшу популярність мереживо завоювало у XVI столітті, за часів Катерини Медичі. Його використовували всюди, де тільки було можливо. Жінки прикрашали одяг – сукні та спідню білизну. Мереживні серветки клали на стіл та спинку дивана. Подушки та настільні лампи також мали мереживне оздоблення.
Кожен, хто носив мереживні прикраси, намагався дбати про них, оскільки вони підкреслювали статус господаря. Воно було настільки цінним, що його навіть передавали у спадок.
Відомо навіть про зборони на мереживо. У XVII столітті в Англії та Франції вводили закони проти надмірного вживання мережива, бо воно символізувало марнотратство.
У XIX столітті, під час Французької промислової революції, у виготовленні відбулося безліч змін. Використання машин для плетіння, зробили мереживне полотно набагато дешевшим. До кінця XIX століття механізовані виробництва вже відкрилися в Східній Азії та Китаї, а далі поширилося по всьому світу. Мереживо здебільшого плели жінки, часто — у майстернях монастирів або вдома, передаючи майстерність з покоління в покоління. У багатьох європейських країнах, з’явилися свої традиції і способи виготовлення.
Але історики застерігають: мереживо — не винахід, а еволюція. Воно виросло з вишивки, ткацтва та плетіння, і тому точне “місце народження” встановити майже неможливо.
Є понад 20 технік плетіння мережива, серед яких найвідоміші — «древнє мереживо» та «клаптеве мереживо». У кожній країні існують свої традиції плетіння, наприклад, фламандське мереживо з Бельгії та венетійське мереживо з Італії.
Деякі види мережива внесені до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Сьогодні мистецтво плетіння мережива переживає новий ренесанс. Багато дизайнерів і художників використовують мереживо у своїх роботах, створюючи унікальні предмети декору, одяг і навіть сучасні арт-об’єкти. Мереживо знову стає символом витонченості, але цього разу воно доступне кожному.
Не пропустіть цей день! Він дає можливість не тільки відчути унікальну атмосферу ремесла, а й доторкнутися до культурної спадщини, яка зберігається через покоління.