9 жовтня в календарі відзначено як Всесвітній день пошти – одне зі щорічних міжнародних свят. Дата обрана не випадково: 9 жовтня 1874 р. в Берні 22 країни утворили Генеральний поштовий союз, який поставив собі за мету розвивати міжнародну поштову співпрацю та покращувати поштову службу в цілому світі.

      Коли йде мова про пошту, то відразу згадуємо про  листи, листівки, марки…  Тож,  поговоримо про марки.

     Ініціатива введення поштових марок належала Роланду Хіллу, генеральному поштмейстеру Великобританії. До цього в якості плати за поштові пересилання існував спеціальний поштовий збір з адресатів. З появою марок поштові витрати оплачували вже відправники листів, наклеюючи марки певного достоїнства на конверт. Перші в історії марки, названі «Чорний пенні» (англ. Penny Black), були випущені 6 травня 1840 у Великобританії. Спочатку марки відділялися від листа за допомогою ножиць, але внаслідок повільності цього способу вдалися до проколювання проміжків між марками. До теперішнього часу повсюдно на краях марок вибиваються зубчики за допомогою особливої марочно-перфораційної машини, винайденої у 1847 році ірландцем Генрі Арчером і вдосконаленої ним в 1852 році, коли англійське поштове управління купило у нього право на машину за 4000 фунтів стерлінгів.

     А що ж на Лебединщині…?

      Фактично земська управа в Лебединському повіті була створена в 1875 році, коли управа почала сплачувати прогони за доставку казенної пошти по 3,5 коп. за версту та коня, але приватна кореспонденція на той час ще не перевозилася.

       10 вересня 1883 року Лебединськими земськими зборами був прийнятий Статут земської пошти, при цьому був затверджений кошторис роботи пошти, в тому числі і на друк марок. Доставка кореспонденції в 23 пункти повіту була кожного дня, а в 7- чотири рази на тиждень. Приймалася з 7 ранку до 5 вечора кожен день, без вихідних. Пошта відправлялася строго за розкладом на однокінній підводі та прямувала зі швидкістю 8 верст за годину. Затримка пошти більш, ніж на 12 годин, незалежно від причин, не допускалася.

        Безкоштовно приймалася офіційна кореспонденція від урядових і громадських установ та посадовців. З оплатою приймалася проста кореспонденція від приватних осіб, не цінні та негроміздкі посилки, сповіщення на отримання замовної кореспонденції. На всі ці документи повинна була наклеюватися п’ятикопійчата земська марка. Земські марки продавалися в уїзній управі.

        Лебединська земська управа не використовувала доплатних марок, хоча і брала плату за доставку приватної кореспонденції. Оплата здійснювалася наступним чином: особи, які отримували лише листи, сплачували 1 р. в рік; особи, які отримували листи та газети – 2 р. на рік; особи, які отримували листи, газети, журнали – 3 р. на рік. Від оплати звільнялися особи, які отримували не більше 3-4 листів на місяць, місцеві селяни, вчителі народних училищ та священники при отриманні духовних видань. Тобто, по земській пошті з 1897 року частина приватних листів, а саме з імперії в повіт, могли бути не обклеєні земськими марками. Листи з самого Лебедина в села повіту обклеювалися земськими марками.

        В грудні 1899 року Статут земської пошти було змінено. Це відбилося на оплаті кореспонденції. Доставка простих листів стала оплачуватися марками в 3 коп., замовних – двома марками по 3 коп., а відкритих листів – маркою в 2 коп. На залишках марок в 5 коп. було зроблено наддрук “2” ( 2 коп.).

        Марки гасилися штемпелями круглої, овальної та прямокутної форми. Штемпельна фарба змінювалася за необхідності, звідти і різний колір штемпелів. Перше відоме погашення відбулося 5 березня 1884 року на синьо-зеленій марці штемпелем зелено- синього кольору. На 1886 рік найчастіше зустрічається погашення фіолетовим кольором. Останнє відоме погашення відбулося в квітні 1889 року на зелено – синій марці штемпелем чорного кольору.

       Здається, що у наш час значення пошти поступово витісняють інші засоби зв’язку – мобільні телефони, скайп, соціальні мережі. Проте, завжди буде принаймні одна роль, яку всі згадані речі замінити не зможуть. Адже поштова марка – це не тільки сплата за послуги, а й візуалізація нашої історії.

Окрім стандартних випусків поштових марок (призначених для відправлень листів, вантажів) є ще ювілейні та художні марки. Це справжні «історичні фотографії». Такі поштові марки не тільки нагадують про визначні дати, події, але й «оречевлють» нашу історію, ніби матеріалізують її. Приємно, наприклад, потримати у руках марку 1991 року присвячену 500 рокам українського козацтва. У такі моменти, здається, що історія стає ближчою.

Особливо приємно, що рівень сучасного мистецтва української марки сягнув рівня, яким можна пишатися. Це й український народний одяг, головні убори, помешкання різних куточків України, національні заповідники, природні дива нашої держави, відомі історичні постаті. Вони забезпечують краще пізнання власної культури, історії, природи, наших міст і містечок. А крім того, слугують сучасним українським літописом.

       Отож, поштова марка – це те, що зберігає культурний й історичний спадок, формує ґрунт для державного об’єднання. Це те, що у популярній, лаконічній формі нагадує нам, ким ми є. Це наша візитка світові і самим собі.