27 липня – День медичного працівника України.  Варто привітати всіх, для цого це свято є професійним. А чи знаєте ви, якою була медицина багато років тому? Звернемося до історії….

          В часи кріпосного права і, навіть, в 1860-х роках, лікарська допомога населенню міста Лебедина, – а про села і говорити нічого, – майже зовсім була відсутня, так як лікарів тоді в повітових містах, крім казенного повітового «лікаря», не було, а ті, що з року в рік випускалися з університетів, глухих місць уникали і намагалися осісти у великих губернських центрах.

      Таким чином, якщо народна освіта в старину була не найкраща, то не в кращому стані була і медицина: народ ніс ярмо кріпосного права, хворів і «благополучно» помирав. Звичайно, темнота, відсутність освіти та медичної допомоги  не могло не визивати, між іншим, забобони та упередження та появи серед населення  різних «знахарів», «шептух» та інших. І таких народних «цілителів» в кожному селі було безліч. І, до речі, маючи пацієнтками жінок – роллю цілителя, мистецтвом викликати довіру у хворих, як наприклад, якщо її кликали до хворої сусідки, то до примінення над хворою своїх «лікувальних здібностей» вона приступала не відразу. Розпитувала, охала, говорила «Це з людей….»….

       Так, і в Лебедині, як і в багатьох повітових місцях того часу, єдиним персонажем «медицини» був історичний тип – «повітовий лікар», але обов’язки його полягали лиш у виїздах в повіт для здійснення судово-медичних розтинів трупів убитих, повішених і так далі. А до лікування «народу» такому «лікарю», не було ніяких справ. Ось саме таким  «лікарем» в Лебедині, протягом тривалого часу був відомий кожному старожилу міста – Пилип Михайлович Одарченко. Це –  прототип одного з Гоголевських героїв «Ревізора»: малий, худий, лисий, в парику, з оспинами, тоненьким голоском – таким був портрет «повітового лікаря». Пилип Михайлович не лише був «медиком», але вийшовши у відставку видавав себе за вченого «ветеринара»: коли в 1877 році Лебединське Земство після звільнення ветеринара Баварова розмістило в газетах публікацію про звільнене вакантне місце, то одним з перших претедентів – не дивлячись на 75-річний вік – був Одарченко. Але Управа йому відмовила. Навіть, містяни не виявляли йому довіри, говорячи з посмішкою, що «старий Одарченко лікує ромашкою та бузиною», або «кліорною трубкою, гірчичником та мушкою». Але якщо Одарченко не залишив після себе ніякої пам’яті про лікарсько-медичну діяльність, то в області архаїчної судової юриспруденції і різних судових справ –  йому і книги в руки.

     Крім повітового лікаря, в  Лебедині був ще і «підлікар» – Никифор Павлович Матеєнко, який вважався помічником повітового лікаря. Проживав він по Петропавлівській вулиці, де на 1929 рік проживала вчителька Середенкова З.Д.

    З лікувальних закладів в дореформений час в Лебедині існувала «Лебединська повітова лікарня». Лікарні з 1860-х років розміщувалися

в будинку Боданського, там, де в дореволюційний період був дитячий будинок, на Троєщині.

   Була в Лебедині і вільна аптека «Лебедєва», на Трьохсвятській вулиці.

   Крім лікаря Одарченка в Лебедині, в повіті були свої домашні лікарі, яких утримували поміщики. Так, в селі Михайлівка був Баварсько-підданий, лікар  Бенно Іванович Панцер і помічник йому «підлікар» Петро Фодосійович Рожевецький, після Панцера – лікар Рабус. Всі ці медики утримувалися поміщиком Іваненком і Капністом.  В часи кріпосного права серед заможних поміщіків  було поширено відсилати своїх дворових людей для вивчення різних ремесел та мистецтв і, таким чином, вони навчалися «на повара», столяра чи тесляра, інші – на «шпалерника» чи «живописця» та інших. Так, поміщик завжди мав під рукою своїх спеціалістів. Саме таким способом, і був відправлений на вивчення медицини і Петро Рожевецький. Після закінчення навчання, з старовинним званням «підлікар», до самої смерті Іваненка, протягом 30-ти років, був при  ньому в ролі домашнього «лікаря», супроводжуючи пана з похідно. «аптекою» в усіх його поїздках то в Крим, то на Кавказ, то в Германію на «води».

      В 1861 році в селі Василівці, у поміщиці Бугаєвської,  оселився лікар Ромашкевич Іван Андрійович, який згодом став відомим навіть за межами Харківської губерії, як видатний терапевт. Причому, він вважався особливим казенним лікарем, хоча, працював на себе. А коли в 1864 році було засновано Земство, Іван Андрійович був призначений земським лікарем 2-ї ділянки і на посаду лікаря 1-ї ділянки в Лебедині був запрошений Томашевський Михайло Валентинович, після переведення якого до Харкова, земство запросило лікаря Зільберника Костянтина Олександровича, починаючи з 18 березня 1878 року.

    Заслуга лікаря Зільберника не лише в тому, що він був знаменитим своїми пізнаннями, наполегливістю та чуйністю до страждань хворих лікарем,  але і створенням хірургічної лікарні. Тільки завдячуючи своєму авторитету серед поміщиків, Зільбернику вдалося схилити до свого боку тау силу влади в Земстві, як влада предводителя дворянства графа Капніста В.А. та голову Земської Управи Кучерова В.В. (Михайлівський та Гудимівський поміщики). Отже, жителі Лебедина побудовою в 1903 році хірургічної лікарні зобов’язані виключно енергії та наполегливості лікаря Зільберника і присвоєння їй його імені є лише слабою данню його славної пам’яті.

   Будівництво нової хірургічної лікарні почалося ранньої весни 1901 року. Потім, восени того ж року оснащена, 31 грудня 1902 року в присутності всіх гласних  повітового земства освячена, а з 1 січня 1903 року почала функціонувати.

   На її будівництво 26 вересня 1900 року асигновано було по кошторису 24638 рублів 74 копійки, але потім, при подальшій роботі, виявилося, що в наслідок здороження матеріалів та робочих рук, а також, різких змін в деталях побудови, кошторис виявився недостатнім і його довелося збільшити на 14315 рублів 29 копійок. Також і обладнання обійшлося, відповідно до доповіді лікаря Зільберника, в 3000 рублів. Всього лікарня обійшлася в 41954 рублі 03 копійки, і штат доглядальниць і персоналу з 1 січня 1903 року встановлений в розмірі 1296 рублів.

  Тож, шановні  медичні працівники! Прийміть найщиріші вітання із професійним святом. Ви представляєте одну з найшляхетніших професій, адже оберігаєте найбільший дар Господній – людське життя! Дякуємо Вам за все, ангели-охоронці в білих халатах!